Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
Двоє вирішили те використати. Одного вечора, підстерігши, що царевич пішов до воєводи, убивці вирішили, що прийшов їхній час.
Один сховався у коридорі біля покоїв царевича, інший пішов сідлати коней. Випадково його схопила варта, і він у всьому зізнався. Швидко виявили іншого, невдах кинули до кліті коло воєводської житниці.
Левко вирішив їх звільнити, вже підготувався до акції, як дізнався про те Тарануха.
— І не думай те робити! — різко обірвав його докази, хоч у душі і був на боці годованця.
Потім кілька днів ходив невдоволений собою, бо теж не любив бездіяльності.
Убивць стратили, а царевича стали ще пильніше охороняти.
Цар Борис не заспокоївся, він послав до Польщі дядька самозванця Отреп'єва. Та у грамоті, яку той привіз, не було жодного слова про Лжедмитрія. З іншою грамотою до Польщі приїхав якийсь Огарьов, але й це посольство нічого не виїздило; Огарьова від імені короля запевнили, що Лжедмитрій не одержує від корони ніякої допомоги. Посла Андрія Бурнакова, який теж мав говорити про самозванця, затримали на кордоні в Орші.
Цар Борис перевозить до Новодівичого монастиря матір покійного царевича, розсилає покордонним воєводам грамоти про самозванця, князь Василь Шуйський, організатор похорону царевича, і патріарх Іов спростовують на московських площах плітки, що царевич живий. Патріарх Іов розсилає в анархії[92] духовний наказ: просити бога, щоб не віддав Русь на погром Литві, не допустити «веру христианскую попрать и православных християн в латинскую и люторскую ересь привести и погубить».
Царевич теж не сидів склавши руки, крім організації шляхетського рушення, він закидав південні російські губерні «підметними грамотами», їх возили у мішках із зерном, що йшли з Польщі у московську державу, де лютував голод.
Цар Борис виставляв застави, перехоплював підозрілих людей, вірні йому бояри доводили, що царевич загинув, та їм не вірили навіть служилі люди.
Освідчення
Повітря наповнювали пахощі м'яти та ще якихось незнайомих йому квітів, в гущавині, незважаючи на передвечір'я, не вмовкало птаство. Вітер стиха ворушив гінким плюшем старої альтанки, загубленої в глибині саду. Панна Марина опустилася на садову лавку, та зразу й підвелась, помітивши царевича.
— Чарівна панно, моя зоря привела мене у цей куток саду, і тепер від вас залежить зробити її щасливою.
Марина Мнішек скромно, але гордо відповіла:
— Ваша зоря, царевичу, занадто висока задля такої дівчини, як я!
Він упав перед нею на коліна:
— Я присвячу вам своє життя!
Вдалині алеї з'явилися гості, що прогулювались після бенкету. Марина обігріла його ласкавим поглядом, та одразу й згасла.
— Киньте думати про мене. Очольте військо, знищить своїх ворогів, а тоді підкоряйте моє серце. Завоюєте ви його лише ратними доблестями!
— Я помру від кохання! — крикнув їй, уже холодний і чужий, готовий покинути альтанку.
Діалог цей не вигаданий автором, а взятий з історичних хронік.
Вмілою грою світська красуня доводила царевича до відчаю. Ще на аудієнції в Кракові король сказав, що після успішного походу він дозволить йому одружитись навіть з королівною, прозоро натякнувши на свою сестру.
Та царевич уже нікого крім панни Марини не помічав.
А тут ще й патер[93] Савицький зі своїми порадами:
— Сандомирський воєвода — помітна в Короні людина. Породичаєтесь, і це наблизить вас до батьківського престолу. Тоді й вороги ваші замовкнуть і король полагіднішає!..
Царевич став просити наставника поговорити з воєводою. Юрій Мнішек давно того чекав — поцілував майбутнього зятя, плакав від зворушення. Але намір негайно одружитись відхилив, царевич має спершу завоювати московський престол.
— Ми тоді приїдемо до вашої царської милості самі!
Запросив Мнішек за доньку немалу ціну, і закоханий царевич на все згодився.
У кінці травня 1604 року Лжедмитрій письмово засвідчив, що, ставши царем, він дасть Мнішеку на сплату боргів мільйон польських злотих, надішле дорогоцінності нареченій та столове срібло з царської казни. Також він мав віддати у володіння дружини Новгород та Псков з усіма жителями та прибутками, вони лишаться її власністю, навіть коли вона не матиме нащадків від Дмитрія. Марина зможе вершити там закони, роздавати волості, будувати католицькі костели та монастирі, засновувати латинські школи.
При царському дворі панна Марина матиме право тримати латинських духівників та влаштовувати свою богослужбу. Цар, уже поєднаний з католицькою вірою, має повести свою державу в єдину віру з римсько-католицькою церквою.
92
AНАPXIЯ, ї, жін.
1. Стан суспільства, в якому відсутні організована влада, закони, немає певних обов'язкових норм поведінки; безвладдя.
2. перен. Безладдя, хаос.
93
ПАТЕР, а. чол. Католицький монах у сані диякона або ієрея, а також католицький священик взагалі.