Третій фронт
- Автор: Ивченко Владислав Валерьевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-279-0
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Третій фронт». Краткое содержание книги:
— Він більше тут не працюватиме, — пообіцяв я. — І дякую вам за чесність.
Я вийшов. Дав директорові кілька разів по обличчю. Той тільки стогнав і бурмотів, що йому погрожували і його примусили.
— Ходімо, — сказав я хлопцям. Ми сіли в мікроавтобус, Бухгалтер рушив з місця.
— Щось пішло не так? — спитав він.
— Нам потрібен здоровезний казан. Мінімум на тонну, краще — більший. Він був у музеї, але його знищили. Якісь росіяни, ще рік тому. Ці тварюки вміють працювати на випередження!
— Для чого потрібен казан? — спитав Бухгалтер.
— Щоб зварити якнайбільше борщу, — пояснив я.
— Може, спробувати відлити новий? — спитав Бухгалтер.
— Довго. Борщ мусить бути вже завтра. У чому ще його можна зварити?
— Може, зібрати кілька десятків польових кухонь і варити в них?
— Ні, борщ має варитися в одному посуді.
Треба було знайти вихід.
— Молокозавод, — тихо сказав Мовчун.
— Що молокозавод?
— Цистерни молоковозів, — пояснив Мовчун.
— А це ідея! — зареготав Бухгалтер. — Велика цистерна, в ній же можна варити! Тут десь є молокозавод?
— Є. Поїхали!
Молокозавод у Журбах був на околиці. За парканом побачили кілька старих молоковозів. На воротах стояв охоронець, я спитав керівника заводу.
— А ви хто? — запитав охоронець.
— З Адміністрації Президента, — відповів я. Охоронець доповів секретарці, та сказала, що пити менше треба.
— Дай телефон! — гримнув на секретарку.
За хвилину нас вибіг зустрічати сам голова правління журбівського молокозаводу. Підприємство було приватне, але в Україні будь-який бізнес мусить дослухатися до влади. Голова запопадливо поцікавився моїм посвідченням, а коли побачив його, захвилювався ще більше.
— А що потрібно, ми допоможемо, ми готові! Ми для фронту сир надсилаємо! Техніку ремонтуємо!
— Нам потрібен один зі старих молоковозів. — Я кивнув на стоянку, де вишикувався десяток старих молоковозів із довгими цистернами.
— Вони не їздять! Уже давно. Це раніше, коли були величезні ферми, молоко возили великими цистернами, а зараз це невигідно. Збираємо молоко по селах, а для цього цистерни по кілька тонн, — пояснив голова правління.
— Нам потрібна велика цистерна, — сказав я.
— Це для фронту? — спитав голова правління. — Ми вже виділяли техніку. Дві вантажівки, екскаватор.
— Так, для фронту. А ще екскаватор залишився?
— Є.
— Заберемо на день. Екскаватор, автоцистерну і кран.
— Добре, — без особливого ентузіазму сказав голова.
Ми підійшли до цистерн. Мовчун відчиняв люки, а я залазив усередину, світив ліхтарем, щоб подивитися на стан машин. Стан був такий собі: пилюка, павутиння, іржа, дохлі миші. Обрав найкращу цистерну, старанно перевірив дно, щоб не було дірок.
— Беремо ось цю. Складайте акт передачі, ми його оплатимо, — наказав я і попросив Мовчуна подивитися ходову частину двохосного шасі. Той лазив недовго.
— Гума трухла, треба міняти колеса. А так поїде.
— Колеса на складі є? — спитав у голови правління.
— Зараз дізнаюся. — Він комусь зателефонував. Колеса були.
— Давай їх, ми теж оплатимо, і ремонтників давай, є ж чергові?
— Є.
Поки акт на цистерну оформлювали, ремонтники зняли старі колеса й підігнали тягач. Причепили, рушили з місця. Цистерна поїхала.
— Усі витрати ми компенсуємо, — заспокоїв я.
— Та ми той, ми раді допомогти фронту, — відповів голова правління. — Я спочатку подумав, що ви якісь шахраї, але потім зрозумів, що шахраї вимагали б рефрижератор із маслом, а не стару цистерну.
— Правильно думаєте. Давайте рахунок. Його оплатять протягом тижня. Кран, екскаватор і автоцистерна нехай чекають тут.
— Чекатимуть, — пообіцяв голова правління.
— І нікому ані слова про нас.
— Мовчу.
Не те щоб я дуже вже йому довіряв, але сподівався, що людина розумна. Ми поїхали на інший кінець Журб, у великий автогаражний кооператив. Дорогою нас зупинили даївці, але посвідчення та перепустка подіяли на них невідпорно. Віддали честь і запропонували забезпечити супровід.
— Ні, дякую, — сказав я. — Ми самі.
Приїхали до гаражів уже в сутінках. Але там іще працював один мужичок — зварював раму легковика. Я підійшов до нього.
— Добрий день, робота є, термінова.