Трава нічого не ховає
- Автор: Нюквист Герд
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Трава нічого не ховає». Краткое содержание книги:
— Карле Юргене, — сказав я, — а що як могила пані Лунде порожня?
Він знов поклав руки на спинку стільця і сперся на них підборіддям.
— Я вже давно чекаю цього запитання. Аж дивно, що досі ніхто його не поставив. Ні, Мартіне. В мене й самого була з'явилась така блюзнірська підозра, адже я зобов'язаний усе перевіряти… і це також… через той напис на надгробку. Я отримав дозвіл від полковника Лунде. В могилі Вікторії Лунде похована урна з її попелом…
Я не спитав, як він це перевірив. Справа, як на мене, починала набувати надто моторошного відтінку.
— Ти сказав «проклятий сніг» тому, що він не дає тобі пошукати ту річ, яку я назвав різцем?
— Так. Його стільки, що доводиться й на кладовищі прокидати стежки. Так багато, що він геть засипав найнижчі надгробки.
Ми сиділи й дивилися, як іде сніг. Він уже вкрив підвіконня.
— Скидається на те, що перед нами дві різні справи, — мовив я. — Дві справи, які не мають між собою нічогісінько спільного. Перша: замах на життя панни Лунде. Виникає запитання: навіщо? Друга — скарб, який прабабуся Лунде сховала на горищі. І знову ж таки запитання: навіщо? І який між ними зв'язок?..
Карл Юрген на хвилину задумався.
— Має бути якийсь зв'язок, але хоч ти вбий, я його не бачу.
— Зв'язок між ними є,— сказав Крістіан. — Я здогадуюсь, який саме. Але поки що вам не казатиму. Можливо, я помиляюся… хоч навряд. Я робитиму те саме, що й Мартін, — чекатиму.
— І дослухатимешся до ходи?
— Це Мартінова справа. А я робитиму щось інше. Я аналізуватиму.
Карл Юрген глянув на нього зі свого старовинного стільця.
— Що ти аналізуватимеш, Крістіане? Душу вбивці?..
Сніг на підвіконні почав підтавати, по стіні потекли краплі води.
— Душу вбивці?.. Так, і її теж…
— А я? — запитав Карл Юрген. — Мені визначене в усьому цьому якесь завдання?
— Так, — відповів Крістіан. — Найперше ти мусиш знайти різець і торбу на шитво. Може, спустимося до господарів? Я маю до них одне запитання.
На мене знов війнуло старомодним гармонійним затишком.
Старомодна вітальня, піаніно з двома свічками в мідяних свічниках обабіч пюпітра, темно-червоний плюш, стіл посередині з плетеною серветкою, на якій стоїть лампа. Маленька панна Лунде з білим шрамом на лобі, під пасмом волосся кольору рудої миші, щось вишиває. Люсі з білявими кучерями, в короткій сукні сидить на найкращому стільці і з нудьги гортає журнал. Вікторія з навислою на лоб чорною гривкою читає про громадянську війну в Америці, а полковник Лунде, рівний, як тичка, тримає у своїх міцних невеликих руках «Норвезький військовий журнал».
Карл Юрген, Крістіан і я з'явилися в дверях, мов троє гангстерів, троє лиходіїв, що скаламутили тихе родинне життя.
Та ми не були гангстери. Ми були звичайні собі громадяни: інспектор Карл Юрген Галл із кримінальної поліції міста Осло, завідувач терапевтичним відділенням Улеволської лікарні доктор медицини Крістіан Бакке і викладач школи в Бріскебю доцент Мартін Бакке.
А серед тих, що сиділи перед нами, була одна людина, яку пробували вбити, і друга, що вчинила цю спробу.
Полковник Лунде підвівся.
— Сідайте, будь ласка. Є щось нове?
Він щоразу питав, чи є щось нове. Бідолашний полковник Лунде: він раптом виявив, що життя не вкладається в рамки військового статуту.
— Ні, немає, — відповів Карл Юрген.
Ми посідали. Біля того самого круглого столу. Правосуддя, Медицина і Пес-охоронець. А разом з нами сиділи четверо людей, і хтось із них був убивцею. Правда, йому не пощастило, та однаково в нього була душа вбивці.
«На що ти здатен у думках своїх, на те ти здатен і насправді», — подумав я. — Звичайно, не дослівно процитував Біблію, бо ніколи не був її знавцем. Але зміст тієї сентенції був десь такий.
— Я хотів би поставити вам одне запитання, — мовив Крістіан.
Четверо облич лишилися цілком незворушні. Я був радий, що запитання поставив Крістіан, — це давало мені нагоду стежити за тими обличчями. Я не зміг нічого прочитати на них, і мені спало на думку, що всі Лунде були б чудовими гравцями в покер. Чи пощастить Крістіанові зірвати з них маски незворушних гравців у покер?
— Від чого померла ваша перша дружина, полковнику Лунде?
Крістіанові пощастило домогтися того, чого він хотів. Я відчув, що й з мого обличчя спала маска байдужості. Але я був готовий до будь-якої несподіванки й не перевів погляду на Крістіана. Я дивився на обличчя господарів.
Запитання приголомшило їх, так само, як і мене. Наче Крістіан кинув бомбу на круглий сіл із червоного дерева з лампою, під яку підстелено плетену серветку.