Засуджений до розстрілу

Політичні кола Києва не звертали належної уваги на закріплення державної влади на провінціях і не вважали за потрібне висилати туди кваліфікованих людей. З наступаючими Запорожцями подорожував Павло Макаренко, соціал-самостій- ник. Хоч він і виявив охоту зайняти цей важливий пост і таку кандидатуру підтримала його партія, Макаренко, як твердить учасник подій, виявився негідним іменуватися представником української держави, і Натієв відмовився погодитись на це призначення. У Харкові виявилося, що Макаренко не мав жодної кваліфікації і був звичайним фельдшером. Макаренко залишився комісаром при війську, одначе командування усунуло його "від усякої праці в частинах. У Київ післано прохання про усунення Павла Макаренка з комісара і взагалі про знесення цієї посади при війську як непотрібної і недоцільної".[2]

Крім Богданівського полку, в Харкові залишився Запорозький полк і допоміжні частини, включно з артилерією, яка розташувалася в передмісті. Німці також залишили невелику залогу.

З приходом українського війська до міста, змінився стиль його життя. Внаслідок реквізицій, що їх проводили більшовики, населення міста опинилось на грані голоду. Але з приходом українців і встановлення хоч і провізоричної влади, знову почали селяни привозити харчові продукти, і місто стало відживати. Відпочивали й українські частини, поповнюючись добровольцями. 9 квітня до Харкова прибув з своїм штабом отаман Натієв і розпочав організацію адміністрації міста, затвердивши всі розпорядження підполковника Болбочана. В той же час, на прохання Натієва, військове міністерство видало наказ розгорнути Запорозьку дивізію в Окремий Запорозький Корпус, До його укладу, серед інших частин, увійшов 1-й Запорозький піший полк ім. гетьмана Дорошенка, яким командував полковник О. Загродський. Як зазначає сотник Борис Монкевич, це була досить відбірна частина, але не мала великої популярності в Корпусі, особливо серед Богданівців, які вважали, що число 1 в нумерації полків належало їхньому полку. Між Дорошенківцями і Богданівцями велося свого роду суперництво — кожний хотів рахуватися першим. Разом з Богданівцями полк належав до найстарших полків української армії, що були сформовані в Києві. Вони виступали парадом на Софійській площі під час проголошення всіх Універсалів. Спочатку мали назву "сердюцьких полків", яку уряд Центральної Ради усунув як "недемократичну". Частини цих полків брали участь в обороні Києва під час наступу більшовиків у січні 1918 року.[3]