Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь». Краткое содержание книги:
IV
Рани від ножів стали тільки початком безжальної різанини, яку вчинив над тілом падре Амадор — йому довелося робити розтин, оскільки доктор Діонісіо Ігуаран був відсутній. «Я мав таке враження, ніби ми знову вбиваємо його, вже мертвого, — розповів мені старий священик у своєму притулку в Калафелі. — Але так наказав алькальд, а накази того варвара, хоч які безглузді, доводилося виконувати». Це було не зовсім справедливо. Посеред безладу того неймовірного понеділка полковник Апонте зумів зв'язатися по телеграфу з губернатором провінції, і той дав йому дозвіл провести деякі попередні юридичні дії, поки вони пришлють слідчого. Колишній військовий офіцер, алькальд мало розумівся на юридичних тонкощах, але був надто марнославний, щоб спитатись у кого-небудь, з чого йому починати. Перше, що спало йому на думку, — це зробити розтин тіла. Крісто Бедойя, який був студентом медицини, домігся, щоб його звільнили від такого обов'язку через близьку дружбу з небіжчиком. Алькальдові спало на думку, що тіло можна зберегти замороженим, доки з'явиться доктор Діонісіо Ігуаран, але йому не пощастило знайти холодильника в людський зріст, бо єдиний, який міг для цього згодитися, — ним користувалися на ринку, — вийшов з ладу. Тіло поклали на вузьке металеве ліжко і виставили у вітальні на загальний огляд, поки робили для нього розкішну труну. Людей, які хотіли подивитись на мертвого, набилося стільки, що довелося повиносити меблі і познімати клітки з птахами та вазони з папороттю. Зі спалень принесли вентилятори, принесли кілька і з сусідніх будинків, але однаково задуха стояла нестерпна. Розтривожені запахом смерті, собаки побільшували тривогу й безлад. Вони не переставали вити від тієї миті, коли я зайшов до будинку і
коли Сантьяго Насар ще конав у кухні. Я побачив заплакану Дівіну Флор, що відганяла собак криками та ломакою.
— Допоможіть! — зойкнула дівчина. — Вони хочуть пожерти його кишки!
Ми позаганяли собак у хлів і замкнули їх там на висячий замок. Пізніше Пласіда Лінеро звеліла, щоб їх забрали к у -дись якомога далі до самого кінця похорону. Але пополудні — невідомо, як це їм удалося, — вони вирвалися звідти, де були, й, ошалілі, вдерлися в дім. Пласіда Лінеро вперше і востаннє втратила терпець.
— Ці гидючі пси! — крикнула вона. — Повбивайте їх!
Наказ негайно виконали, і будинок знову занурився в
тишу. Спочатку не було ніяких побоювань за стан тіла. Обличчя лишалося непошкодженим, і на ньому застиг той самий вираз, який мав Сантьяго Насар, коли співав; нутрощі Крісто Бедойя прибрав на місце й обмотав живіт сувоєм полотна. Але пополудні з ран почала сочитися рожевувата сукровиця, яка приваблювала мух, а на підборідді проступила лілова пляма — вона повільно розповзалася по обличчю, наче тінь від хмари по водяному плесу, і зрештою досягла чуба. Обличчя, яке завжди було лагідним, прибрало грізного виразу, і мати накрила його хусткою. Полковник Апонте зрозумів тоді, що не можна далі чекати, і наказав падре Амадорові робити розтин. «Буде гірше, як доведеться викопувати його через тиждень», — сказав він. Наш священик у свій час навчався на факультеті медицини та хірургії в Саламанці, але потім урвав навчання і, не закінчивши університету, вступив до семінарії. Навіть алькальд знав, що його розтин не має юридичної сили. А проте священик був змушений виконати наказ.
Падре Амадор здійснив цю різанину в одному з класів публічної школи з допомогою аптекаря, який вів записи, та студента медицини, першокурсника, що був тут у той час на канікулах. Вони мали в своєму розпорядженні лише кілька найпримітивніших хірургічних інструментів, і багато чого доводилося робити всяким кустарним начинням. Проте, хоч як безжально почикрижив тіло падре Амадор, його висновки здалися слідчому цілком обґрунтованими, і він заніс їх до свого протоколу як істотну частку зібраних ним доказів.
Сім з багатьох ран були смертельні. Дві глибокі колоті, спереду, майже розтинали печінку на шматки. Чотири рани було завдано в шлунок і одна така глибока, що ніж пройшов аж до підшлункової залози і порізав її. Шість легших ран у поперечній ободовій кишці і численні пошкодження тонких кишок. Єдиний прокол у спині на рівні третього поперекового хребця проходив крізь праву нирку. Черевна порожнина була переповнена згустками крові, і в мішанині з напівперетравленої їжі та фекалій знайшлася золота медаль, яку Сантьяго Насар проковтнув у віці чотирьох років. Грудна клітка була пробита в двох місцях: один прокол у другому правому міжребер'ї, що зачепив легені, і другий — дуже близько до лівої пахви. Окрім того, шість менших ран на руках та долонях і два горизонтальні порізи: один у правому стегні і другий — у м'язах живота. Права долоня була пробита ножем. В описі розтину сказано: «Ця рана скидалася на стигмат розіп'ятого Христа». Мозок заважив на шістдесят грамів більше, ніж мозок середнього англійця, і падре Амадор у своєму звіті зробив висновок, що Сантьяго Насар мав високо розвинений інтелект і його чекало блискуче майбутнє. Проте в кінці своїх нотаток він зазначив, що печінка була збільшена, і відніс це на рахунок незалікованого гепатиту. «Зрештою, — сказав він мені, — йому лишалося прожити небагато років». Доктор Діонісіо Ігуаран, який і справді лікував Сантьяго Насарові гепатит у віці дванадцяти років, не міг без обурення згадувати про той розтин: «Треба бути попом, щоб виявити таке невігластво, — сказав він мені. — Я ніколи не міг розтовкмачити йому, що ми, люди тропіків, усі маємо збільшену печінку порівняно до європейців». Опис розтину завершувався висновком, що смерть настала внаслідок кровотечі, спричиненої будь-якою з семи тяжких ран.