Баранкін, будь людиною!
- Автор: Медведев Валерий Владимирович
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Василь Сичевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Баранкін, будь людиною!». Краткое содержание книги:
— Ні, слово честі!!!
Це був жахливий удар. Ні я, ні Малинін не мали найменшого уявлення, який вигляд мають трутні, що на них нам треба було перетворюватись…
— То що ж виходить? Виходить, перетворення відміняється? Виходить, перетворення не відбудеться?! А як же ВОНО може відбутися, Баранкін, коли ти не уявляєш, який вигляд має ТЕ, на ЩО ти повинен перетворитися! І навіщо я на тому уроці займався сторонньою справою? Ех, Баранкін, Баранкін! Ніну Миколаївну треба було слухати, а не нову мову винаходити!
— Тру… Тру…» Тру… — раптом ні з того ні з сього забурмотів Малинін собі під ніс. — Згадав, згадав… Бджілки такі маленькі… з кри… з кри… з кри…
З цими словами Малинін якось дивно захитався і почав падати на бік.
— З кри… з кри… з кри… з крилами! — підхопив я. — Правильно, Малинін!
Згадав! Тепер і я згадав малюнок, на якому було зображено трутнів. Він висів на дошці в нашому класі… Це були бджоли, такі маленькі бджілки нашого, чоловічого, так би мовити, роду з невеличкими прозорими крильцями… Все!!! От тепер ми зрештою відпочинемо з Костем як слід! Відпочинемо від усього на світі. Всі надії, весь мій ентузіазм і навіть даремно розтрачені сили — все, все повернулося до мене!
— Вставай, Малинін! — загримав я на Костя. — Нема чого тобі тут розлежуватися! Працювати треба! — сказав я, розуміючи під словом «працювати» те саме єдино необхідне, єдино вірне, єдино не дурне перетворення на трутнів, яке нам треба було зараз здійснити.
— Вставай же, Малинін! — загорлав я, тремтячи від нетерпіння і бажання поповнити Костевою і моєю персоною лави трутнів на земній кулі.
Проте мої радісні крики не справили чомусь на Костя ніякого враження.
Малинін усе ще лежав на боці, щось промурмотів мені у відповідь, проте я не зрозумів жодного слова.
— Що ти говориш? — запитав я його.
— Хри… Хр-ри… — прохропів Кость.
— Костю, та що з тобою? — кинувся я до Малиніна і що сили затряс його за лапку. — Ти що?.. Прикидаєшся, що спиш, чи що? Отже ти не хочеш перетворюватись на трутнів! Ну і грець з тобою! Я і один можу!
— Хр-ри… — одізвався Малинін і тут же почав молоти таку нісенітницю, що я зрозумів: Кость не прикидається, він спить!
Кость Малинін спить! Він заснув. Згадав про трутнів і заснув в останню мить. У таку хвилину! Перед таким перетворенням! Заснув згідно за всіма жахливими правилами й законами природи, за якими восени засинають усі справжні метелики… Заснув і навіть не попередив мене, а ще казав, що цей «закон» на нас, на людиноподібних метеликів, не поширюється, а сам узяв і заснув, як та «спляча красуня», яку проковтнув горобець… Добре, що поблизу нема горобців… Нема! Поки що нема, а чи довго їм з'явитися? Треба будити Костя Малиніна, швидше будити… Будити, поки не пізно, поки не з'явилися кляті горобці!
Я термосив Костя за лапи, я штовхав його в бік, я смикав його за крила, але все марно — Кость Малинін не прокидався. Мені стало моторошно:
— Костю! — зарепетував я. — Прокинься негайно ж! Чуєш? Або ми з тобою на все життя посваримось!
— Хр-р-ри… — сказав Кость Малинін.
«Коли він заснув, як людина, то я його, звісно, розбуджу, — подумав я, — а коли він заснув, як метелик, до самої весни, та ще за розкладом, то я… то я… Його все одно розбуджу! Я повинен його розбудити, хоч би що там було! Треба йому… Що йому треба?.. Ні, треба його! Що його треба?.. Знаю!.. Треба його облити водою!..»
Я злетів з камінчика до калюжі, набрав через хоботок води і раптом почув за кущами голоси хлопців з нашого класу. Вони наближалися…
ПОДІЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
Такий метелик, як я, у них в колекції є
— Несправедливо! — сказав Кость Семенов, виходячи із-за куща. — Ми тут усі працюємо, а Баранкін з Малиніним де-небудь у кіно сидять…
Усі загалдикали, а я подумав: «Вам би таку картину показати, яку ми з Костем бачили!..»
— Правильно говорить Семенов, — сказала Віра Большова. — Коли працювати, то всім, а не працювати, то теж усім…
— Баранкін з Малиніним завіялися, а Смирнов і Пенкін взагалі не з'явилися! — сказав Семенов.
«От ще невчасно приперлись сюди, — подумав я, ховаючись за кущик трави. — Цікаво, довго вони збираються тут стовбичити чи ні?..»
— Та вигнати цього Баранкіна із школи! — закричала Ерка не своїм голосом. — Годі з ним панькатись!
— Куди його виженеш? — сказала Фокіна. — На вулицю, чи що?
— Чому — на вулицю? — відповіла Кузякіна. — Перевести в триста п'ятнадцяту школу…
— А чому в триста п'ятнадцяту? — спитав Кость Семенов.