Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
— Це не набагато краще за роботу стюардеси, — заперечив я. — Ти навчалась на льотчика, не забувай.
— Не забуваю. Я навчалась, щоб літати до інших зірок. Я хочу літати. І буду літати! Так чи інак.
Врешті-решт вона перемогла мене в боротьбі за пляшку коньяку і просто з неї відпила великий ковток. Потім пройшла в передпокій і почала одягатися.
— Ти куди? — запитав я занепокоєно.
— До нічного клубу. Хочу розважитись.
— Розважайся тут, — запропонував я, намагаючись зупинити її. — А я замкнусь у своїй кімнаті й не заважатиму. У тебе ж купа знайомих дівчат, запрошуй кого хочеш…
— А я не хочу знайомих. Хочу незнайомих.
Елі пішла, а я не міг супроводжувати її. До нічного клубу, куди вона подалася, чоловіків не пускали. Я стояв, як дурень, у передпокої, й ладен був битися головою об стінку. Від злості. І від ревнощів…
Наступного дня Елі таки спробувала знайти собі роботу за основною спеціальністю — а якщо називати речі своїми іменами, то просто вирішила очистити своє сумління. Зранку вона розіслала в усі цивільні космічні компанії електронні копії своїх документів, а щоб уникнути зволікань і непорозумінь, у заявах чітко зазначила, що шукає тільки місце пілота або навігатора — і винятково на міжзоряних кораблях. В результаті уже надвечір вона отримала звідусіль ввічливі відмови, не було жодного запрошення на співбесіду.
— Отже, лишається військовий флот, — підсумувала Елі. І несподівано додала: — А ще Астроекспедиція. Як гадаєш, може, мені нахабно заявитися до Павлова і сказати: так і так, мого друга Александра Вільчинського ви прийняли, тепер випробуйте мене… — Вона нервово розсміялась, дивлячись на мою видовжену фізіономію. — Та я жартую, Сашко, заспокойся. З мого боку це було б не просто нахабство, а справжнісіньке хамство. Я тверезо оцінюю свої можливості і розумію, не годна зрівнятися з тобою в майстерності.
— У тебе є талант, — розгублено промимрив я.
— Так, талант є, — погодилась Елі. — Але твоєї геніальності точно немає.
Решту тижня Елі промучилася, ніяк не наважуючись прийняти рішення. А в понеділок з самого ранку десь запропастилась і повернулася лише пізно ввечері. Щойно побачивши її, я зрозумів, що справдились мої найгірші побоювання. Вона не записалася до ВКС, а пішла в Астроекспедицію. Проте не до Павлова. На ній була форма капрала інженерної служби…
Я вже ладен був вибухнути, але Елі підійшла до мене впритул і жалібно подивилася мені в очі.
— Сашко, благаю, не лай мене. Я й сама от-от заплачу.
Я обійняв її, зняв з голови синій берет і притиснувся щокою до густого темного волосся.
— Що ти накоїла, дівчинко! Ти ж льотчик, хай тобі грець! Гарний льотчик…
— Я нікому не потрібна. Нікому, крім військових, а туди я не хочу. — Вона схлипнула. — Краще бути капралом-інженером в Астроекспедиції, ніж ворентом-пілотом у військовому флоті. На співбесіді мені обіцяли надати всі можливості для заочного навчання, щоб я отримала ступінь магістра. І тоді я зможу стати штатним інженером.
— А як же наш коледж? Як же твоя мрія водити кораблі?
— Здебільшого я мріяла літати до зірок. І тепер літатиму.
Я гірко зітхнув:
— П’ять років! П’ять змарнованих років…
— І зовсім не змарнованих, — заперечила Елі. — Я багато що взнала, багато чому навчилася, і цього в мене ніхто не відбере. До того ж я познайомилася з тобою — найкращим хлопцем у світі, і ми разом прожили чотири чудові роки. Навіть більше, ніж чотири, майже п’ять… До речі, в усьому цьому є один позитивний момент.
— Який?
— Заповнюючи анкету, я назвала свою орієнтацію бісексуальною і вказала, що живу з другом — з тобою. Здогадайся, куди мене призначили?
— Невже?…
— Так, так, так! В інженерну службу фрегата „Маріана“. Ми з тобою й далі будемо разом, нам не доведеться надовго розлучатися.
10
За три тисячі кілометрів від Астрополіса знаходилося невеличке містечко, до якого ні мій батько, ні матір, ні їхні родичі не мали ні найменшого стосунку. Саме з цієї причини його обрали, щоб поховати на місцевому цвинтарі моїх батьків.
На двох скромних надгробках, що стояли поряд, було вигравіювано: „Марія Луїза Вільчинська“ і „Борис Йоган Вільчинський“ — а також дати їх народження й смерті. Жодне слово, жодне число в цих написах не було правдою. Мою матір звали Меган, батька — Бруно, їхнє прізвище було Шнайдер, а народились і померли вони в зовсім інший час. Такі запобіжні заходи були вжиті урядом, щоб убезпечити батькову могилу від плюндрування з боку лівих радикалів.