Роман юрби

– Славненька, правда? – спитала Галька, всовуючи в рота Лєні пипку, і ряба Надька втомлено звелася.

– Я вже тут приготувала одежок, – і почала ритись у шафі, ущерть заповненій шматтям.

Галька позіхнула й щільніше пригорнула до себе дитину.

– Славненька ти моя!

– Назви її Лєною, – сказала від шафи ряба Надька.

– Я вже назвала, – сказала Галька, дивлячись на Лєну розчуленим поглядом

– Хто її батько? – спитала ряба Надька, і Галька не задумуючись назвала свого верболозного залицяльника.

Ряба Надька задумалась: ім’я було безнадійне, як глупа темрява, і тут одурюватися не випадало.

– А мені він і не треба, – мирно сказала Галька, вкладаючи Лєну в ліжко.

– Ніхто тебе з ним не бачив? – ряба Надька покинула вибирати одежки і стояла серед хати зосереджена й спокійна.

Тоді Галька розказала про дочку Трасицької і про верболозного залицяльника, який шмигнув у кущі, наче кіт.

– То така вирва! – сказала ряба Надька про дочку Трасицької, і Галька згодилась.

– А ти взнай! – коротко порадила вона.

– Та доведеться, от тільки...

– Чхати мені на них! – сказала Галька.

– Чхати, не чхати, а язики розпустять.

– Чхати мені на них! – сказала вдруге Галька.

– Зате мені не чхати! – звищила голос ряба Надька. – Щось тут треба придумати.

Галька хотіла втретє сказати про “чхання”, але зрозуміла материну рацію. Вона зітхнула й позіхнула

– Пізно вже, лягай спати.

– Треба щось придумати, – сказала Галька, і ряба Надька подивилася на дочку з любов’ю.

– Чхати нам на них! – сказала ряба Надька, і вони обоє заспокоїлись.