Великі міфи імперії
- Автор: Нестайко Омелян
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: «Афіша»
- ISBN: 966-8013-13-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Великі міфи імперії». Краткое содержание книги:
Стосовно України, чи то пак Малоросії, С.-Петербург, як і раніше Москва, продовжив таку ж продуману політику, яка реалізовувалась із суворою послідовністю. Поступово ліквідуються усі відмінності в урядовій мові, адміністрації, судоустрою. Добираються навіть до мови церковних книг. Звертається увага на такі формальні дрібниці, як порядок розсадження представників російсько-української комісії з управління Малоросією (1764 р.). До цього часу чотири представники від уряду засідали за столом по правиці, а Малоросії — по лівиці. Згодом сідали уже згідно зі старшинством. Всі ці заходи заплутали невдовзі козацьку старшину, вона сама почала сумніватися, ким є, особливо після відкриття для неї шляху до дворянства. Пізніше московський ідеологічний блуд не обійшов також інтелігенцію. Одне селянство стояло на своєму. Воно відгородило себе від влізливих сусідів етнокультурним поняттям «москаль», або «кацап» — і в цих словах сконцентрувало весь досвід спілкування. І так продовжувалося аж до кінця 20-х років XX століття. Москва не змогла проковтнути нас і спрямувала усі зусилля на наше знищення — духовне і, врешті, фізичне.
Для кращого усвідомлення вищесказаного необхідно залучити матеріали цінної праці Григорія Півторака «Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов». У ній подано перелік заходів, проведених російським урядом і патріархатом на знищення української ідентичності, в хронологічному порядку. Дозволимо собі подати цей «графік знищення» з деякими невеликими скороченнями тексту і окремих епізодів:
1686 р. — ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархатом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1687 р. — вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню змішаних шлюбів між українцями і росіянами («Коломацькі статті»).
1680, 1690, 1693, 1709, 1720, 1721 роки — ціла низка указів, заборон, інструкцій, спрямованих на ліквідацію колись незалежних друкарень, виправлення книжок і за змістом, і за мовою, тобто усунення українізмів, щоб наблизити тексти до московського варіанту церковно-слов'янської мови, повна заборона розповсюдження друкованих в Україні книжок по Московщині, запровадження цензури.
1729 р. — указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 роки — заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. — інструкція Катерини II князю О.В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 р. — указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1769 р. — указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775 р., 3 серпня — маніфест Катерини П «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1786 р. — заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского языка» в Київській Академії.
1800 р. — наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синоїдальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
1817 р. — закриття Києво-Могилянської Академії.
1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників.
1863, 1876 роки — Валуєвський циркуляр і таємний Емський указ, спрямовані на заборону української мови в друкованих виданнях, в театрі, заборона ввозу українських книжок з-за кордону.
1869, 1886 роки — укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.