Великі міфи імперії

Привертає увагу поява обережності у позиції Кавеліна. Він вживає такі слова, як «здається», «мабуть». Найбільш пікантним є закінчення епопеї з «Відповіддю І.В.Бєляєву», — закінчення в стилі «а ля рюс». Проф. Кавелін її не опублікував! Стаття була знайдена в його архіві і опублікована після його смерті! Очевидно, не хотів або боявся розворушити осине гніздо великодержавних патріотів, які жодних наукових доказів стосовно цього питання до уваги не брали. Тому стає зрозуміло, чому історик втратив зацікавлення розглядати прилюдно інтимності російської історії, як і зрозумілим його рішення більше не писати на ці теми. Боявся привернути увагу до своїх поглядів державних чиновників. Мовчанка зі сторони представників офіційної історичної науки також була багатозначуща. Налякала професора Кавеліна і подібність його поглядів на походження «великоросійського» народу з деякими працями західних авторів. І хоч царський режим не можна порівняти з більшовицьким людожерством, та мав він свої випробувані методи боротьби з людьми, котрі відважувалися підкопувати ідеологічний фундамент імперії.

Не треба, як дехто тепер робить, ідеалізувати тогочасний режим. За такий відкритий виступ можна було отримати заслання в який-небудь «ведмежий закуток» імперії. Правдоподібно, врятувала професора Кавеліна імперська політична мудрість: не робити з відомих людей мучеників за ідею і тим самим розповсюджувати їх погляди. Згадаймо долю членів «Товариства імені св. Кирила і Мефодія». Слідство у цій справі тихо закінчили. І ніякого розголосу. Потерпів тільки найменш «соціально захищений» син кріпаків Т.Г.Шевченко.