Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори
- Автор: Содомора Андрій, Симфосій
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Срібне слово
- ISBN: 978-966-8399-27-5
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
* * *
Книга здобула Гран-прі книжкової премії «Найкраща книга Форуму видавців-2014», м. Львів [Прим. верстальника]
Незвичайно цікаву поезію присвятив мулам останній з великих римських поетів Клавдіан (IV ст. після P. X.). «Глянь-но, слухняні які — вихованці бурливої Рони: / Велено їм — то ідуть; велено їм — то стоять…» — так починає поет, а так ось, з іскринкою античного гумору, закінчує: «Чи дивуватись тепер, що Орфея слухали звірі, / Раз навіть мулом тугим галльські керують слова?» («Галльські мули»)…
Загадка вирізняється особливою грою слів і повторами (matri — path; generis — generi; nascor — nascitur), що й акцентує основну думку: мул — безплідний, бо походить від змішаного роду (confusi generis) — коня (кобили) й осла. Про згубні наслідки змішання родів між людьми («благородних» — із «підлими») емоційно пише грецький елегійний поет Теогнід (VI ст. до P. X.).
XXXVIII. Tigris. Тигр
Tigris
Тигр
Мова про Тигр, ріку в південно-західній Азії. Вважали, що назва ріки й тигра однакові, оскільки і ріка, й хижак — однаково прудкі й рвучкі. Було й таке повір’я, що тигриця вагітніє від весняного вітру; про це — Клавдіан («Викрадення Прозерпіни», III, 266); це ж саме й Вергілій — про лузитанських кобилиць: «Всі проти вітру, Зефіру, стають на скелях високих — / Ловлять дихання його, і не раз — аж мовити дивно! — / Без жеребця жеребні вони, від того ж таки вітру» («Георгіки», III, 273—275)…
Тигр (що вже казати про його самицю, коли розлючена?) — ідеальний хижак, чия нещадна лють — в його очах. Як про це — шотландський поет В. Блейк у першій та в останній строфах своєї поезії «Тигр» (переклад В. Коптілова): «Тигре! Твій вогненний гнів / В чорній пущі забринів. / Хто із сонця і з ночей / Креше жах твоїх очей?»… Тигр бере силою, лис — хитрістю, обидва ж — хижаки…
XXXIX. Centaurus. Кентавр
Centaurus
Кентавр
Кентаври — міфічні напівлюди-напівконі (передня частина тіла в них людська, задня — кінська). Зародження міфу про кентаврів сягає, очевидно, тих найдавніших часів, коли люди приручали коней і починали їздити верхи. Відомою є легенда про боротьбу кентаврів із знаним своєю хоробрістю плем’ям міфічних лапітів, що жили, як і кентаври, в горах Фессалії; скульптурні сцени тієї боротьби — на фронтоні храму Зевса в Олімпії.
Кентавр, фантастична істота, веде нас до Лукрецієвої поеми «Про природу речей». Поет-філософ, подивляючи розмаїття живої природи, все ж кладе межі тому розмаїттю, і відділяє міфічне — від реального: «Хто в світі бачив таке? Очевидно, що кожна істота / Тільки від певного сім’я походить і з певного лона / Вийшла до світла, й зростає у межах своєї природи» (див. також передмову, с. 7).
Про кентаврів часто писали грецькі та римські поети, зокрема Овідій, що з моторошним натуралізмом описує криваву бійку кентаврів з лапітами на весіллі фессалійського героя Пірітоя і красуні Гіпподамії («Метаморфози», XII, 210—535). Деякі з кентаврів відзначалися мудрістю: кентавр Хірон, наприклад, був вихователем Ахілла… Пов’язані з кентаврами мотиви представлені у творчості численних європейських митців (П. Рубенс, О. Роден, П. Пікассо та ін.). Кентавр навідався й до Львова — металева скульптура напівконя-напівлюдини з келихом у руці («П’яний кентавр») прикрашає колишній бар «Старий Ринок», що на розі площі Ринок — вулиці Краківської. Описати цю скульптуру можна б і так: