Чінгісхан

У натовпі запитували: «Який з арештованих глава дервішів, шейх Медж ед-Дін Багдаді?» Виснажені голодом і хворобами в’язні були схожі один на одного. Коли відлетіла голова чотирнадцятого, лемент знявся на всьому майдані:

— Падишах говорить! Падишах наказує!

Всі обернулися до площадки над ворітьми палацу. Хорезм-шах, що стояв нагорі, розмахував строкатою хусткою. Це означало: «Припинити страту! Шах прощає засудженого!»

Витираючи довгий меч червоною ганчіркою, головний кат крикнув: «Приведіть коваля!»

П’ятнадцятий з засуджених був Туган, вихованець Мірзи-Юсуфа. Іще хлопчик, він дивився розширеними очима, не розуміючи, що трапилось.

— Кланяйся падишахові за високу милість! — сказав кат і, повернувши хлопчика в бік палацу, пригнув його до землі. Коваль, що був напоготові, почав розбивати ланцюг на нозі Тугана.

— Стривай! Куди ти? Я ще не закінчив!.. — вигукнув коваль, але Туган, бачачи, що він більше не прикутий до ланцюга смертників, стрибнув з помосту в натовп. Позаду неслися крики, а Туган, зігнувшись, пробирався поміж городянами, що тіснилися, намагаючись втекти якомога далі.

Майдан коло тюремної башти спорожнів. Сторож стояв біля дверей, спираючись на заіржавілий спис.

Вздовж муру пробиралася дівчинка, загорнута до очей у довгу хустку. Вона підійшла до отвору внизу башти й обережно гукнула:

— Тугане! Зброяр Тугане!

В отвір просунулись виснажені руки, хриплий голос відповів:

— Твій Туган уже втратив голову! Дай нам попоїсти, щоб ми його пом’янули молитвою.