Знак Хаосу

— Не заводь мову про це, — порадила Віала, прямуючи до дверей, — Якщо вони й бовкнуть щось ненароком або захочуть щось видати, то тим краще для нас. Злови їх на цьому. Але не показуй, що тобі хотілося б це знати.

— Добре, що з'явився Мерлін. У такі моменти завжди корисно мати зайве усміхнене обличчя.

— А чому я при цьому не відчуваю особливих веселощів? — Сказав я.

Ми проїхали в кімнату, де чекали прем'єр-міністр і його дочки. Їх слуги вже відправилися перекусити на кухню. А офіційні особи все ще залишалися голодними, і це говорило про користь протоколу, тим більше, що він, здається, вимагав деякого очікування перед тим, як подадуть їжу. Оркуз був середнього зросту і кремезний, з чорним, зі смаком зачесаними волоссям, зморшки на його широкому обличчі, здається, вказували, що він куди хитріший, і частіше хмуриться, ніж посміхається, чому він відводив більшу частину дня. Лице Найди представляло більш красивий варіант його обличчя, і хоча у неї вже виявлялася схильність до огрядності, вона твердо утримувалася на привабливому рівні. До того ж вона часто посміхалася і володіла привабливими зубками. З іншого боку, Корал була вище і батька, і сестри, стрункішою, з рудуватим волоссям. Коли вона посміхалася, її посмішка здавалася менш офіційною. У ній також було щось невиразно знайоме. Я подумував, чи не зустрічав її на якому-небудь нудному прийомі кілька років назад. Однак, будь це так, я вже згадав би.

Після того, як нас представили і розлили вино, Оркуз зробив коротке зауваження Віаль про «недавні неприємні новини» щодо Кашера. Ми з Льювіллою швидко встали з боків Віаль, щоб надати моральну підтримку, але вона відповіла тільки, що такі питання треба обговорювати тільки по поверненню Рендома. І що в даний момент вона всього лише хотіла б подбати про їх гідний прийом. Він з цим цілком погодився, навіть злегка посміхнувся. У мене склалося враження, що він просто хотів відразу зафіксувати мету свого візиту. Льювілла швидко повернула розмову на його подорож, і він люб'язно дозволив змінити тему. Політики чутливо реагують на все.

Пізніше я дізнався, що посол самої Бегми ще не знав про його прибуття, і це, здавалося б, вказувало, що Оркуз прибув настільки швидко, що випередив повідомлення посольства. І що він навіть не потрудився завернути до посла, а попрямував прямо до палацу. Ці відомості я взнав трохи пізніше, коли він запитав, чи доставлено послання.

Відчуваючи себе зайвим в граціозних випадах і нейтральній балачці Льювілли і Віаль, я відступив на крок і став подумувати, як би непомітніше зникнути. Яка б гра тут не затівалася, вона мене абсолютно не цікавила.

Корал теж відступила і зітхнула. Потім глянула на мене і посміхнулася, окинула швидким поглядом приміщення і підійшла ближче.

— Я завжди мріяла відвідати Амбер, — зізналася вона мені.

— Він такий, яким представлявся вам? — Запитав я.