Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
— Що означає «зверхня»? — запитав Мумі-троль.
— Уяви собі, що ти зашпортався і гепнув просто на купку почищених грибів, — заходилася пояснювати Вітрогонка. — Природно було би розсердитися, але ж ні, твоя Мама не сердиться, а каже холодним нищівним голосом: «Я розумію, що саме так ти уявляєш собі танці, та я була би тобі вдячна, якби ти не вибрикував на грибах, які ми їстимемо». Ось так приблизно…
— Фе, як бридко, — скривився Мумі-троль.
— Правда? — підтримала його Вітрогонка. — Саме так поводилася ота тітка. Вона штрикала її зранку до ночі, аж дитя почало бліднути, втрачати обриси і врешті стало невидимим. У п’ятницю її вже зовсім не було видно. Тітка віддала мені дитину зі словами, що вона ніяк не може піклуватися про родичку, яку навіть побачити не може.
— І що ти зробила з тіткою? — округливши очі від зачудування, запитала Маленька Мю. — Завдала їй доброї прочуханки?
— Немає сенсу завдавати прочуханки зверхнім особам, — відповіла Вітрогонка. — Я забрала Нінні з собою і ось зараз привела до вас, щоб ви допомогли їй знову стати видимою.
На якийсь час запала мовчанка. Лише дощ барабанив по даху веранди. Усі глибоко задумались і не спускали очей з Вітрогонки.
— Вона розмовляє? — поцікавився Мумі-тато.
— Ні. Але тітка почепила їй на шию дзвоника, щоб знати, де вона…
Вітрогонка підвелася і знову визирнула надвір.
— Нінні! — гукнула у темряву.
Свіжий прохолодний запах осені увірвався до заскленої веранди, на мокру траву упав трикутник світла. За якусь мить почулось нерішуче теленькання, раз, удруге догори сходами і змовкло. На невеликій відстані від підлоги на чорній шворці висів маленький срібний дзвіночок. Нінні, мабуть, мала дуже тоненьку шийку.
— А ось і ти! — зраділа Вітрогонка. — Це твоя нова родина. Вони бувають іноді дивакуваті, та загалом добрі й привітні.
— Подайте малій стільчика, — звелів Тато. — А чистити гриби вона уміє?
— Я нічого не знаю про Нінні, — відповіла Вітрогонка. — Я лише привела її сюди. У мене зараз інші клопоти. Завітайте десь при нагоді до мене, розповісте, як вам ведеться. А тим часом бувайте!
Вітрогонка пішла собі, а вся родина мовчки видивлялася на порожній стілець та срібний дзвіночок. Раптом одна з лисичок поволі здійнялася в повітря. Невидимі лапки струсили глицю та піщинки, розрізали гриб на дрібні шматочки і переклали їх в миску. Новий грибок проплив у повітрі.
— Як цікаво! — захоплено вигукнула Маленька Мю.
— Хто знає, як її знову зробити видимою? — Тато був дуже стурбований. — Може, її слід відвести до лікаря?
— Гадаю, що в цьому немає потреби, — втрутилася Мама. — Можливо, їй хочеться якийсь час побути невидимкою. Вітрогонка казала, що вона сором’язлива.
Найліпше, на мою думку, дати дитині спокій, доки придумаємо, що робити далі.
На тому й погодилися.
Мама постелила Нінні у вільній мансарді у східному крилі будинку. Срібний дзвіночок дзеленчав позад неї, доки вона піднімалася сходами на горище, нагадуючи кошеня, яке колись жило з родиною Мумі-тролів. На столику біля ліжка Мумі-мама поставила склянку соку, поклала яблуко і три картаті карамельки. Карамельки давалися кожному перед сном. Потім Мама запалила свічку і сказала:
— А тепер Нінні спатиме. Спи донесхочу, якнайдовше. Уранці я накрию кавника грілкою, щоб твоя кава не вихолола. Якщо тобі стане лячно або чогось захочеться, достатньо зійти униз і подзвонити у дзвоника.
Мама побачила, як ковдра ледь піднялася і випнулася маленьким горбиком, а в подушці зробилася ямка.
Мумі-мама повернулася до своєї кімнати і відшукала стару бабусину книгу «Надійні засоби для домашнього лікування». «Від вроків». «Засоби від смутку». «Від простуди». Все не те. Мама гортала книжку в пошуках потрібного припису. Нарешті на останніх сторінках знайшла записи, зроблені бабусею, коли в неї вже тремтіли руки: «Коли обриси ваших знайомих розпливаються, і їх важко розгледіти». Ось воно! Яке щастя! Мама перечитала рецепт, який виявився дуже складним, і заходилася готувати ліки для маленької Нінні.
Дзвоник почав спускатися сходами, сходинка за сходинкою, з невеличкими паузами після кожного кроку. Мумі-троль чекав цього звуку увесь ранок. Однак найбільше зацікавлення нині викликав не срібний дзвоник, а лапки. Лапки Нінні обережно ступали по східцях, крихітні лапки з крихітними, міцно стиснутими, зляканими пальчиками. Видно було лише лапки, і від цього ставало якось не по собі.