Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
— Зрозуміло.
— Маєте якесь бажання?
— Я попросив би сигарет і, якщо можна, чорної кави.
— Все це вам дадуть.
Коронді подзвонив. Увійшов старшина. Він вивів Райнаї з кімнати.
Десята година вечора.
Када ввійшов у кабінет Коронді.
— Проходьте, проходьте, товаришу старший лейтенант, і сідайте.
На столі перед Коронді в коричневій папці лежали мемуари Акоша Райнаї.
— Були дома, відпочили?
— Так, товаришу підполковник, і почуваю себе добре.
— Чудово! Треба, прочитати і обговорити зізнання Акоша Райнаї. Нас чекає серйозна робота. Я вважаю ці папери саме зізнанням, — тицьнув Коронді авторучкою в товсту папку. — Давайте зробимо так. Читаючи, кожен писатиме свої зауваження окремо. А потім обміняємося думками. Гаразд?
— Гаразд, товаришу підполковник. Але насамперед дозвольте кілька питань про ранковий допит.
— Прошу. Закурюйте, — запропонував Коронді, простягай Када розкритий портсигар.
— Чому ви, товаришу підполковник, не влаштували очної ставки Райнаї з Марією Перлакі?
— А навіщо було це робити? — посміхнувся Коронді, випустивши цівку диму. — Нащо марно витрачати порох?
— Ви помітили, товаришу підполковник, як ошелешило Райнаї ім'я Перлакі?
— Звичайно. Але я певен: Райнаї далекий від того, щоб щиро про все розповісти.
— І?..
— І цей порох нам згодом ще знадобиться. Потім, коли ми зіткнемось з ворогом у вирішальному питанні. Запам'ятайте, товаришу Када, що свою важку артилерію ми повинні ставити там, де плануємо прорив ворожої лінії. Недоцільно вводити в бій гармати тоді, коли можна досягти мети за допомогою ручної зброї. А доки дійде черга до важкої артилерії, треба її добре маскувати, бо фактор несподіванки має велике значення. Жолт Райнаї не знає, які докази є в нашому розпорядженні. Кінець кінцем, він пересвідчиться, що немає іншого шляху, крім відвертості.
— Ви має, те рацію, товаришу підполковник, — відповів Када.
— Ну, що ж, почнемо, — Коронді підсунув ближче настільну лампу, приладнав її так, щоб обом було зручно читати.
«Дорогий синку!
Вже скоро рік минає з того часу, як я одержав від тебе останнього листа, в якому ти обізвав мене політичним гангстером, авантюристом і зрікся свого батька. Я вже старий і стомлений для диспуту з тобою. Та й наше минуле і майбутнє настільки протилежні, що навряд чи ми дійшли б згоди.
Ти вже не належиш до нашого світу. І не тому, що, залишивши батьківський дім, виїхав спочатку в Швейцарію, а потім у Швецію. Признаюся: я завжди з радістю і гордістю читав про тебе в статтях західних наукових журналів, де писалося про твої дослідження в галузі хімії. Проте серйозно я замислився над твоїм життям тільки після того, як довідався, що ти приєднався до комуністичного руху боротьби за мир. Я відчув, що ти потрапив у чужі води і пливеш зовсім у протилежному напрямі. Але все-таки твій останній лист вразив мене в самісіньке серце. Ти пишеш, що тобі стало відомо, ніби я теж був серед тих, хто спровокував угорські події 1956 року, і тому повинен відповідати за море крові, пролите на вулицях Будапешта.
Те, що сталося в Угорщині восени, мене теж приголомшило, синку. Справді, я був причетним до тих подій, але після них я переконався, що нам, тобто всім, хто боровся далеко від Угорщини за свою псевдоправду, треба дещо переглянути і переоцінити. Особисто я відчуваю себе так, як той гравець у карти, котрий програв останню вирішальну гру і знає, що більше ніколи не виграє.
Так, ми програли цю гру навіки і остаточно. Даремними були і колосальні грошові витрати, і напруження сил. Усвідомлення цього для мене означало, що я визнав поразку в боротьбі, яку вів протягом усього життя. Можеш уявити собі, синку, як це мене вразило. Твоя мати померла в тюрмі комуністів, ті ж комуністи заарештували в Угорщині Жолта. Такий душевний стан був у мене, коли я одержав твого листа.
Я вже говорив, якого болю заподіяв він мені. Ніколи не думав, що після твоїх слів ще колись звертатимусь до тебе. Але минали місяці, і я дедалі більше починав відчувати себе самотнім. Дуже хотілося поговорити з кимось, мати поруч друга, який би розрадив і втішив. На жаль, такої людини не було біля мене. Тоді я згадав про тебе, сину. Довго тішив себе надією, що, коли розгорну перед тобою сторінки свого життя, твоє серце пом'якшає. Але тепер, коли в думках промайнула історія минулих десятиліть, розумію: після моєї сповіді ти ще більше зненавидиш мене і я вже ніколи, мабуть, не позбавлюся твого нещадного осуду. Але все-таки пишу, бо відчуваю, що це писання дає мені полегкість, я не так відчуваю самотність.