![Вогнегривий коник [укр.] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/7/6/1/9/vognegrivij-konik-ukr-download.jpg)
Вогнегривий коник [укр.]
- Автор: Сухомлинский Василий Александрович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Вікар
- ISBN: 978-966'7131-91-3
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Вогнегривий коник [укр.]». Краткое содержание книги:
Отправляйся, друг, в замечательный, богатый красками сказочный мир В. Сухомлинского. Огнегривый конёк знает туда дорогу. И он готов уже понести тебя на крыльях фантазии.
Восени дід Матвій помер.
Діти, які дали дідусеві саджанець, доглядають тепер той дубок.
Минуло десять років. Дерево підросло. Але всі пам’ятають Матвіїв дуб. Думають про дерево, думають про доброго чоловіка, покійного діда Матвія.
А думати про людей — то священно. Якби кожен думав про те, щоб принести щастя іншим людям, не було б нещасливих.
На полиці, серед книг про далекі країни й небачених звірів, стояла велика цікава Книга. У ній розповідалося про могутнього богатиря. Букви в цій Книзі яріли, як розпечене залізо. Вона мала дивну властивість: як тільки доторкнеться палахкуче вогненне слово до людського серця, в серці займеться вогник. І людина, в якої у грудях б’ється серце з цим вогником, стає могутньою і непереможною.
Але минув уже не один рік, як Книгу читали. Щотижня Господиня знімала її з полиці, обережно витирала з обкладинки пилюку й знову ставила на полицю. Книга чекала — ось-ось її прочитають, та ніхто її навіть не розгортав.
Часто до Господаря приходили гості. Господар любив показувати книги: дивіться, які в моїх книг красиві палітурки.
Стали вогненні букви меркнути. Потемніли палкі слова. Могутній богатир, про якого розповідалося в книзі, заснув. Тепер уже на полиці стояла не Вогненна, а Спляча Книга.
Мати з Петриком сіли у вагон і їдуть у далеке південне місто, на берег теплого моря, — відпочивати.
Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій — Петрикові. Хлопчик з’їв смачну булку з курячою лапкою і яблуко. Ліг на м’яку подушку й питає матір:
— Мамо, ви казали, що поїзда веде машиніст. А вночі хто?
— І вночі — машиніст, — каже мати.
— Як? — дивується Петрик. — Невже він уночі не спить?
— Не спить, синку.
— Ми спимо, а він ні? — ще більше дивується Петрик.
— Ні…
— Як же це так? — не може зрозуміти Петрик. — Йому ж хочеться спати.
— Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина повинна.
— І я повинен? — питає Петрик.
— І ти повинен.
— Що ж я повинен?
— Бути людиною. — каже мати. — Це найголовніше.
Вітя зібрався до школи.
Сьогодні перше вересня. Мама купила нові штани. От хлопець уперше їх одягнув і милувався обновою. Йому було дуже приємно в нових штанях.
Вітя чекав Андрія. Вони завжди разом їдуть до школи. Разом готують уроки.
Ось і Андрій. На ньому старенькі штанці.
— Мамо, — каже Вітя, — дайте мені ті штани, що я влітку ходив.
— У тебе ж новенькі, — дивується мати.
— Вони тісні, — тихо каже Вітя. — Не можу я в них іти…
Мати здивовано глянула на сина. Та як побачила старенькі Андрійкові штанці, все зрозуміла.
— Ну, що ж, — каже мати, — доведеться здати їх у крамницю. Справді вони тісні…
Вітя одягнув старенькі свої штанці. І друзі пішли до школи — радісні, щасливі.
Були собі два чоловіки. В кожного з них було своє поле. Вони орали землю, сіяли хліб. Трудилися на своєму полі з ранку до вечора.
І от десь узявся Камінь. Не дуже й великий, але й не маленький. Завбільшки з собачу голову.
Один чоловік орав ниву, побачив камінь — викинув на поле сусіда. Сусід косив хліб, побачив камінь і думає: «Де це він узявся? Викину його на поле сусіда». І викинув.
Так перекидали вони камінь із поля на поле багато літ. Трохи сердились один на одного, як знаходили камінь на своєму полі, але швидко про нього забували й залишались великими друзями.
Але згодом їм прийшло в голову покласти камінь на межі. Поклали! І стали непримиренними ворогами. Крали один в одного снопи серед ночі, ненавиділи один одного.
Так і померли ворогами.
Господарями стали їхні діти. Вони прийшли на межу й сказали: «Приймемо камінь, викинемо його в болото». Віднесли. Викинули. Розорали межу. Замість двох полів стало одне велике. Трудяться на ньому діти двох господарів, що ворогували між собою. Трудяться й приятелюють. А камінь у болоті лежить.
Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками.
Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка…