Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
Наче відповідь, до нього вискочив товстий, покритий струпом демон, грюкнувши плечима об двері ліфта з такою силою, що вони здригнулися.
— Схоже, починається четверта доба?
Отець Є відкинув демона ударом.
— Чи ні? — майор зітнув йому голову.
Огледівся. Більше нікого не було.
Прибув ліфт, і отець Є піднявся на свій поверх.
Ніде ані душі. Просто випадковий безсилий і тупий демон, який не зміг повернутись у пекло, чомусь обрав саме його…
— Ходімо, — сказав Вовк і підвів мене до своєї машини.
— І куди ми? — спитала я.
— До них, — відповів Вовк.
— Дякую.
Через Місто, яке лащилося в темряві останнього безсніжного вечора. Через Місто, яке ніколи не знало війни, терору та вуличних заворушень.
Прожектори при вході висвічують хмарини нічного неба. Безліч лискучих машин та вогні біля входу в галерею «Виставка сучасного мистецтва».
Найвагоміший на всю цю вулицю, яскравий-яскравий напис:
— Прошу, — сказав Вовк і відчинив переді мною двері.
Я поглянула на нього й сказала:
— Дякую.
Він цього навіть не помітив…
Я зітхнула й переступила через латунний поріг.
Розділ 14
Виставка сучасного мистецтва…
— Це мистецтво? — спитав Алекс в молоденької дівчини, яка, хоч і стенула плечима, але не зупинилася поруч із ним.
Зали поділені на відгалуження нескладних лабіринтів. Пронизані алюмінієвими конструкціями стелі. Сила-силенна спрямованих у різні боки ламп.
Поодинокі відвідувачі, журнал відгуків, що його зацікавлено погортала дівчина, яка прийшла зі святим Отцем Є. Кава у манюсіньких філіжанках на один ковток, картини й статуї, нерідко простіші, аніж конструкції під стелею.
Що привернуло увагу одного мисливця, котрий випадково побачив сюжет про цю виставку в нічному випуску новин і сказав:
— Треба поїхати…
— Поїдемо, — сказав Алекс. Він запропонував почати цей вечір саме з відвідування виставки.
Але там мисливці незабаром загубили один одного.
Інга, а вона приїхала удвох зі своїм новим другом, зникла перша.
Дівчина, яка прийшла зі святим Отцем, пропала тоді, коли відійшла за буклетом із репродукціями картин та фотозйомками художників. Отець Є залишився чекати її. Алекс, ковзаючи поглядом і ні на чому його не зупиняючи, давно пішов уперед.
— Подобається? — спитав мене Вовк.
Пляма, патьоки, лінії. Забиті в полотно цвяхи, натягнуті поміж ними ниточки. Із десятеро залитих фарбою мішечків. Обличчя, очі, стріли.
— Ні, — відказала я.
Я оглянула кілька секцій, аж тут зіткнулася зі Святим Отцем та дівчиною, котра просто прийшла з ним.
— Розумієте, — казала вона. — Тут багато важить настрій…
Але я вже такого наслухалася.
— Дивись, яка незвичайність.
— Та дурниці.
— Ти вдома почепила б таке?
— Поглянь, якщо прибрати оте й оте — виходить, жінка!
— Правда… Зі спини?
— Так.
— Чудово, — це ті, що роздивляються виставку.
Тому я не зупиняюся біля них і йду до Інги та до манекенника, який приїхав із нею.
— Нудьга, — каже він.
— Ну то й що? — Їй теж усе це не подобалося, але вона не квапилася йти геть. Бодай задля того, щоб подражнити його.
— Ходімо.
— Ні, — наполягала вона, виклично-гарна. — Залишімося.
— Але мені нудно.
Майор Конт пив каву. Їжачком пострижений чуб. Шрам через усю потилицю Я стала коло нього, посміхнулася.
Він подав мені одноразову філіжанку, спитав:
— Подобається?
— Дуже, — відповіла я.
Молоденька журналісточка з диктофоном:
— А ще на виставці представлено роботи в стилі супрематизму…
Я озирнулася, намагаючись зрозуміти, що вона має на увазі.
А Вовк пішов до Алекса. Той стояв у центрі зали…
Алекс і Вовк біля двох скульптур, піднятих на невеликі п’єдестали. Скульптури майже не різнились одна від одної. Але перша була просто бронза, дріт та фарба, — наполовину зсунута маска, глибоко запалі очі з синього скла, чи то крила, чи то роги, ні рота, ні носа, закинута набік голова, шийні хребці, немов шпичаки, що продирають драпірування тоги, і кінчик хвоста з-під нижньої бганки. А друга скульптура — чорне втілення пекла.
Вона стояла, повернувшись до мене спиною, та вичікувала, що робитимуть Алекс та Вовк, і чорнота снувалася довкола неї.