Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89
- Автор: Боплан Левассер Де, Кузнецов Олександр
- Серия: Пригоди. Подорожі. Фантастика #89
- Год: 1989
- Язык: украинский
- ISBN: 5-7720-0243-0
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89». Краткое содержание книги:
— І не забудь, Бобе, розповісти, як ти порушуєш закон про недоторканність житла. Цього ж самого Неша.
Боб вдав, що не розуміє. Непогано, до речі, вдав.
— Твої колишні колеги про всяк випадок “клацнули” тебе на вході й виході.
Тепер здивування Боба було непідробним.
— Ці нишпорки помітно підвищили клас роботи відтоді, як я пішов. Навчилися за одну справу уривати по два гонорари…
XI
Особняк Неша був неподалік від автомобільної стоянки. Боб йшов упевнено, не роздивляючись по боках.
— Що значить заздалегідь вивчити місцевість, — закинув я, але він лишив зауваження без відповіді.
Я натиснув кнопку дзвінка, прилаштованого поряд із садовою хвірткою. Боб сперся на стовпчик і без особливої цікавості розглядав сіренький і досить занедбаний котедж. Мабуть, власник економив нафемонті або оселився в ньому ненадовго.
— Визирає, — флегматично повідомив Боб і виплюнув жувачку.
На крайньому лівому вікні ворухнулася штора.
За хвилину в дверях з’явився Неш. Хоч як дивно, він був у дорогому темному костюмі і бордовій краватці. Може, кудись збирався перед нашим приходом? Чи він завжди такий навіть удома?
Неш був явно здивований.
— Чим завдячую вашому візитові?
А він посвітлішав останнім часом. Уже не такий смаглявий.
— У нас невідкладні справи. Вибачте, що без запрошення. Не було часу його очікувати.
— Прошу.
Неш крутнувся на підборах і пішов попереду. За моєю спиною шурхотів плащ Крихітки.
— Ви досить затишно влаштувалися…
— Дякую! Може, щось вип’ємо, джентльмени?
— Як, Бобе? Слушна пропозиція?
Боб невизначено стенув плечима. Цей порух можна було витлумачити як завгодно.
— Наливайте, Арчібальде. Вип’ємо за те, щоб і на небі Пітер Хоок прибився до путящої команди.
— Так. Смерть містера Хоока — велика втрата для клубу… Навіть важко повірити!
Неш акуратно розлив коньяк. Боб неспокійно засовався.
— Шеф. Я б на вашому місці не пив…
— Це ж чому?
— Щоб не спіткала доля бідолахи Пітера…
— Що ви хочете цим сказати? Ви…
Певно, Неш добирав подумки якусь лайку. Але гарне виховання і недостатнє знання сленгу не давали йому висловитися як слід.
— Так, Неш! Ми маємо відомості, що до смерті Хоока причетні ви!
— Я? Що за дурниці! Чи не цей сенбернар навіяв вам таку думку?
Краєм ока я помітив, що у Боба від люті побіліли вилиці. Уявляю, що б він зробив з Нешем, якби не було тут мене!
— За час нашого співробітництва накопичилося чимало питань. По-перше, що вас тримає в команді? Болільником “Айстри” ви не були і на футболі не знаєтесь. І не намагайтеся мені забити баки казочками про безкорисливість. На Санта Клауса ви не схожі.
— Нічого дивного. Мене давно цікавить психологія людей, які присвятили себе спорту. Поки що я мав змогу не турбуватися про заробіток… Але я сподівався, що згодом ви належно оціните мою роботу.
“Його на слизьке не заженеш. Мимоволі почуваєшся дрібним шантажистом, який прийшов вимагати винагороду у бабусі за любовні листи часів її першої молодості”.
— Власне, мене цікавлять не стільки мотиви, які вас привели в “Айстру”, скільки ваші медичні вправи з футболістами.
— Містере Мортон, ви вирішили поповнити свою поінформованість у медичних питаннях? Якщо так, то це — тривала розмова…
— Що ви крутите, Неш! Ви прекрасно розумієте, про що йдеться! — підхопився масажист.
Від різкого поруху в повітрі піднявся сіренький пил і заметушився в блідих променях світла.
— Уявіть собі — не розумію! Але сподіваюся почути пояснення від такого інтелектуала, як ви, містере Боб!
Масажист ступив крок уперед і зупинився. Пригадав, що ми приїхали сюди не для бійки.
— Ні, Неш! Пояснюватимете ви. Наприклад, чому це вам — психологові — заманулося підгодовувати гравців глюкозою? В ній виявлено сторонню речовину. Не намагайтеся це спростувати — на склянках збереглися відбитки ваших пальців.
— Мало що ви могли налити у склянку після того, як вона побувала в моїх руках. Це пуста розмова, джентльмени. Боюся, що я вам нічим не зможу допомогти.
— Зможете! Особливо коли взяти до уваги, що так само, як Хоок, загинула ще одна людина — ваш асистент Мігель Ернандес. Діагноз однаковий — крововилив у мозок.
Боб подивився на мене зі здивуванням. Ця інформація була йому невідома. Я сам одержав її недавно. Вранці, після смерті Пітера. За пристойну платню латиноамериканські колеги Крістофера зібрали детальні відомості про лікувальну практику Арчібальда Неша. Там згадувався і трагічний випадок з асистентом. Рідні Ернандеса наполягали на причетності Неша до смерті юнака. Мігель розповідав родичам, що вони з містером Арчібальдом вивчають лікувальні засоби індіанців племені тофани.
— Браво! Бачу, ви не гаяли часу. Глибоко копнули. Ваша аналогія інтригуюча. Але не більше. То був просто трагічний випадок, до якого я не причетний.
— Так само, як із Хооком? — подав голос Боб.
— Цього разу ви маєте цікловиту рацію, — підкреслено ввічливо відказав Неш.
XII
“Чорти б їх ухопили, — подумав він. — Ці жевжики учепилися в мене, як бультер’єри. Хоча вони й навряд чи зможуть щось довести, а все ж — неприємно, та ще дізнались про Ернандеса…
Мені подобався цей хлопчина. Беручкий, відданий медичній науці. Але лікаря з нього, мабуть, не вийшло б. Надто темперамент переважав розум і розважливість. Його уява була забита трагічними постатями піонерів медицини, які не раз важили життям задля порятунку людства. Якби йому сказали, що це потрібно для науки, він би з насолодою, як черепаховий суп, сьорбав бульйон з хвороботворними бактеріями. Мігель вирізнявся досить рідкісним для чоловіків потягом до жертовності. Він намагався все випробувати на собі. Вочевидь, йому не давали спокою лаври доктора Коха. І хоча самовідданий і освічений помічник у такій глушині — печувана розкіш для дослідника, я цю рису помітив у нього майже зразу. Вона таїла постійну небезпеку не тільки для життя хлопця, а й для моєї репутації. Чого вартий лікар, у якого, буває, мруть не тільки пацієнти, але й помічники?
Деякі вчені медицину тубільців невиправдано вважають примітивною. Це не так. Просто вона лежить в іншій площині науки. Спробуйте визначити, яка грань у паралелепіпеда важливіша? Первісна медицина грунтується на якісно іншій основі — рослинній. Так звані цивілізовані народи віддалилися від неї, створили нову фармакологію — штучну, яка не має витоків у природі. Штучна вважається вищою. Проте ігнорується очевидне: стародавня медицина забезпечила виживання людства. Тобто виправдала себе за певних історичних умов.
З самого початку мене дивувало, як точно тофани дозували ліки і отрути. Сила мисливського кураре вимірювалася кількістю стрибків мавпи після того, як в неї влучить стріла. Старий чаклун Вашокурі готував отруту одного стрибка, двох, трьох, чотирьох… Чи можемо ми, у всеозброєності сучасної аптечної апаратури, виготовляти ліки з подібною точністю впливу?!
Вашокурі готував не тільки отруту й стимулянти, що допомагали головним чином при виснажливому переслідуванні звірів. Гордість його лісової аптеки “конойон” — настій з амазонських трав, спочатку не привернув моєї уваги. Вашокурі таємно готував його в лісовій хижці, а неподалік стояли на чатах найстаріші чоловіки племені. “Конойон” пили на урочистостях посвяти юнаків у чоловіки. Але, хоч як дивно, зілля вживали не молоді, а старші. Я спочатку не надавав цьому значення. У тофанів було багато звичаїв, які мали чисто ритуальний характер. Про їхнє походження можна було хіба що здогадуватися. До того ж напій не викликав якихось помітних змін у поведінці. Та потім я помітив, що підстаркуваті індіанці на посвяті в чоловіки раптом набували непоганої “спортивної форми”. Старий Кнама, в якого вже давно дрижали руки, демонстрував юнакам неперевершену стрільбу з духової рушниці. Не меншу вправність виявляв Кольбо у користуванні луком. Власне, посвята в чоловіки мала ше одне значення, чи не головне, — вона вищила авторитет старших в очах молоді. Цікавим було й те, що “конойон” не викликав не тільки зовнішніх помітних змін. Чогось особливого я не помітив навіть у крові. Це був ідеальний біологічний каталізатор. Не втручаючись у природні фізіологічні процеси, він оптималізував їх на рівні вищої нервової діяльності.