Крейдяна Людина

Я зупинив свій вибір на спагеті «Болоньєзе». Готувати неважко, і смакує по-домашньому. Зазвичай усім подобається. До спагеті я придбав пляшку доброго червоного вина, а в холодильнику приберіг часниковий багет. Я саме нарізаю м’ясо для соусу, коли до кухні близько шостої заходить Хлоя. Міккі має прийти о сьомій.

Вона глибоко вдихає.

— М-м-м-м-м, комусь ти станеш взірцевою дружиною.

— На відміну від тебе.

Вона хапається за груди, вдаючи смертельну образу.

— А я ж усеньке життя тільки й мріяла про те, щоб стати домогосподаркою.

Я всміхаюся. Зазвичай Хлоя вміє мене розсмішити. Вона має вигляд… гарненький, мабуть, не зовсім підхоже слово. Цього вечора вона виглядала по-хлоївськи. Її темне волосся заплетене у два хвостики. Вона одягнена в чорну футболку із зображенням Джека Скеллінґтона[10], рожеву міні-спідницю поверх чорних леґінсів і черевики з різнокольоровими шнурівками. На іншій жінці такий ансамбль здавався б кумедним, але Хлої таке навіть личить.

Вона підходить до холодильника і виймає пляшку пива.

— Ідеш кудись сьогодні? — питаю я.

— Ні, але ти не хвилюйся, я сидітиму тихенько, поки тут буде твій приятель.

— Це зовсім необов’язково.

— Та все нормально. До того ж я почуватимусь, як третій зайвий, поки ви будете пригадувати старі часи.

— Ну добре.

Насправді так навіть ліпше. Чим більше я про це думаю, тим доцільнішою мені видається наша зустріч без Хлої. Я не певен, як багато вона знає про Міккі й ту давню історію, що трапилася в Андербері, хоча про неї кілька років писали в газетах. Це один з тих злочинів, котрі завжди привертають увагу людей. Певно, тому що там є геть усе: дивний підозрюваний, моторошні малюнки крейдою і жахливе вбивство. Ми залишили свій слід у цій історії. Невеличкий слід у формі крейдяного чоловічка, скрушно пригадую я. З плином часу факти, звісно ж, обросли вигадкою, а правда поступово вицвіла по краях. Адже історія — це розповідь тих, хто вижив.

Хлоя розмахує пляшкою пива.

— Якщо раптом знадоблюся, я буду нагорі, у своїй кімнаті.

— Залишити тобі трохи спагеті?

— Ні, їжте самі. Я нещодавно пообідала.

— Добре. — Я чекаю.

— Ой, не буду тебе затримувати. Мій голод може розгулятися пізніше.

Хлоя їсть більше, ніж за моїми мірками може їсти людина, що легко здатна сховатися за вуличним ліхтарем. Окрім того, вона їсть у незвичний час. Я частенько заставав її в кухні посеред ночі, коли вона перекушувала макаронами чи сандвічами, а одного разу навіть поглинула цілу сковорідку смаженої картоплі. Та, зрештою, я й сам страждаю на безсоння, а подекуди навіть ходжу вві сні, тож не мені судити про дивні нічні звички інших.

У дверях Хлоя затримується. Її обличчя набуває стурбованого виразу.

— Я серйозно. Якщо захочеш його здихатися, я можу потелефонувати тобі на мобілку — скажеш, що виникли термінові справи.