Мондеґрін
- Автор: Рафеенко Владимир Владимирович
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Меридіан Черновіц
- ISBN: 978-966-97821-2-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мондеґрін». Краткое содержание книги:
— Запитуйте.
— Габрієль Богданович, у вас немає дружини?
— Немає. — Але терпіти все це більше неможливо. — Добре, Сосіпатра, був дуже радий побачитися, але в мене зараз лекція.
— Ви обіцяли ще книжку порадити, — каже лялька і кілька разів підплигує на місці.
Це настільки смішно, що ось за таке вже треба вбивати, Габа червоніє, як мак, та несвідомо і безгучно починає молитися (Боже, змилуйся наді мною, Боже, змилуйся наді мною).
— А в мене є чоловік, але я його не люблю і навіть боюся, — продовжує вона.
— Чому боїтеся? — запитує Габа цілком машинально, бо треба якось дати раду важкому гомеричному сміхові, що вже готовий вичавитися з Габиних грудей і покотитися кам’яними брилами по напівпорожніх поверхах факультету.
— Як сказати, — замислюється вона. — Точніше, навіть не боюся, просто мені його дуже шкода. Він волосатий, незграбний, злий і книжок не читає, — Сосіпатра відповідає повільно, смішно розтягуючи голосні. — Розумієте, так вийшло, що я дуже рано вийшла заміж, сама навіть не зрозуміла, як це сталося. От намагаюся пригадати, як це сталося, і не можу. З вами таке случається?
— Габрієль, — бере Габінського під лікоть знайомий лінгвіст із кафедри загального мовознавства, — тебе можна на кілька хвилин?
— Так! — каже Габа з несамовитою готовністю. — Вибачте, Сосіпатра, в мене справи!
— Добре, — дівчинка одночасно складає брови хаткою і ставить ноги носочками одну до одної, — а книжка?
— Почитайте казки Андерсена, вам сподобається, — каже Габінський, хапає Фердинанда де Соссюра за лікоть і біжить з ним на кафедру. На кафедрі, порожній і наповненій вуличним гомоном, що ллється з розчиненого вікна, він починає сміятися. Довго, страшно, до сліз. Соссюр із відстороненою науковою цікавістю дивиться на нього, запалює, підходить до вікна. Курить, посміхається і спостерігає, як Габінський помирає від сміху, як його корчить і кидає. За хвилину напад минає. Габа стихає, витирає сльози, хитає головою. Важкий смуток починає розливатися по грудях, скроні ломить, нападають позіхи.
— Вибач, — каже він, прикриває рота рукою. — Нервове щось. У мене таке буває.
— У всіх таке буває, — обережно зауважує Фердинанд.
Удома після восьмої Габінський готує собі вечерю, згадує Сосіпатру. Думає про те, що ця жахлива істота — може, найцікавіше, що сталося у його житті за останні кілька років. Наступного дня він засяде працювати у підсобці, ключі від якої візьме у Фердинанда. Сонце почне заходити за обрій, буде йти дощ, гіркий, щасливий та сумний запах литиметься у вікно. Хтозна як Сосіпатра довідається, де саме перевіряє роботи студентів Габінський. Мабуть, вона знала це завжди.
Мине трохи, зовсім небагато часу, і він скаже:
— Сосі, ти кумедне жахіття мого життя.
— Я знаю, — маленьке смішне створіння підплигує, метляє грудьми, обціловує його вуста, руки, плечі й щонайшвидше біжить до ванної. Бо лекції. Це вранці. Увечері все інакше.
— Ти неймовірна, — каже він увечері, — ти — Патра, — радісно сміється, миючи жовтою мачулою маленькі коліна, стегна, трішечки волохаті, смішні й завеликі для такої мініатюрної жіночки вуха, великий з горбинкою ніс, прекрасні тихі груди, що розкриваються в його долонях, як пуп’янки, звичайно, троянд, та бруньки, безумовно, беріз, і все, що знаходить проміж її ногами.
— Патре ти моє патране, — говорив він і забувався у проваленому радянському фотелі, перенасиченому запахами тютюну й кави, відчуваючи, як під його руками коливається то вгору, то вниз дівоча потилиця, що пахне гречаним медом і дешевим китайським шампунем.
Фотель і все, що вони в ньому виконували в перші дні, — тільки смішний початок шляху незворотних змін. Смішний, тихий, незграбний, як дитина, що тільки вчиться ходити, чи як молода війна, що тільки-тільки робить перші кроки і сама ще невпевнена в собі. Але вже за кілька тижнів вони навчаться таких речей, які ніколи не висвітлить Упорядник у посібнику російськомовних продовжувачів Камасутри (бо Лєна не така жінка, щоб це стало можливо, вона ж незабаром одружується (вже одружилася). До речі, хто його знає навіщо. І вже після того, як почнеться війна (почалася та триває), а її чоловік піде в «ополчєніє» (гроші невеликі, але ж, але ж), вона якось увечері раптом згадає Упорядника. Сумні сірі очі, смішна звичка кожного разу запитувати, чи вона кінчила, чи ні, його смерть (минула, майбутня). Десь недалеко від центру міста після проукраїнської ходи навесні 2014 року його сильно поб’ють молоді люди в балаклавах. Самотужки дістанеться додому, але після того проживе лише тиждень. Від Упорядника у Лєни залишилися тільки спогади та посібник із сексу, який він встиг закінчити перед самою війною. Зараз вечір. Тиша, але при цьому відчутно, як десь за містом стріляють. Вона роздивляється схеми розташування сексуальних партнерів одне відносно одного. Читає, плаче. Це цінна річ — Камасутра під час війни), про ці речі ніколи не думають кіноактори, їх не уявляє більшість студенток благословенного Універсуму. Сивий і втомлений життям Габа занурився у світ тихих дотиків, безкінечного ідіотського сміху, кумедної ніжності та безумовної приреченості, що майоріла попереду так ясно і просто, як сині дитячого розміру трусики та величезні, порівняно з трусиками, жовті шкарпеточки Сосіпатри. Є в житті речі, здатні одночасно викликати сльози і сміх.