Одержимість
- Автор: Грей Алекс
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Одержимість». Краткое содержание книги:
— Доброго ранку, а я тобі каву приніс. — сказав Алекс. — Я не знаю, яку ти любиш, тому взяв дві, з вершками і без, а ще я не знаю, чи п'єш ти каву вранці, і, взагалі, чи п'єш ти каву, як каже моя сестра, зі смаком паперу. Якщо ні, то я тебе запрошую в кафе на ранкову каву, ну або чай, що тобі найбільше подобається.
— Дякую. — вона взяла один стакан і, примружившись, посміхнулася. — А я прокинулася, а тебе немає. Це що, я півдороги проспала?
— Ну не пів, а лише дві годинки, від Аліканте.
Аня пила каву, а Алекс спостерігав за нею, примостившись поруч на капоті свєї машини. До рейсу ще залишалося години три.
— Послухай. — раптом сказала Аня. — А як ти подивишся на те, що я… ну типу, загубила свій квиток? Ти ж мене не кинув би тут? Правда?
— Та, я все зрозумів. — Алекс хитро подивився на Аню. Вона така мініатюрна, сонна, можна сказати, домашня, сидить на запорошеному капоті його машини і, примружившись, п'є каву. І не хоче нікуди летіти. Адже, правду кажуть, що людська душа — темний ліс. Так і тут, Алекс не знав, куди і навіщо їй треба було летіти, та й чи потрібно було взагалі кудись летіти в свій медовий місяць і без чоловіка.
— Ну і що ти зрозумів?
— Квиток здавати будеш? Чи одразу поїдемо? — Алекс подивився на неї в очікуванні відповіді. Її, ніби, підмінили. Аня швидко зістрибнула з капота, поставила свій стаканчик з кавою і сказала. — Я швидко, лише декілька хвилин. — і побігла в бік терміналу. Потім раптом, не зупиняючись, різко повернулася назад, допила свою каву без зупинки, засміялась так, якось по-дитячому, пірнула в салон машини і через секунду виринула звідти зі своїм дитячим рюкзачком, розвернулася і побігла до терміналу, встигнувши на ходу крикнути: — Тільки нікуди не їдь, я швидко!
Алекс знову і знову дивувався такій особливості міняти настрій. Він не поспішаючи пив свою каву, сидячи на капоті свого Peugeot. Минуло не менше півгодини, поки Аня не появилася з терміналу. Вона виглядала зовсім незмученою і посвіжівшою, а найголовніше, була в гарному настрою.
— Ти не злишся? Просто у дівчат так буває, коли хвилинка — це, насправді, хвилин сорок, ну або п'ятдесят, у дуже швидких і підготовлених, може бути півгодинки лише. Але, я, правда, намагалася, чесно. Поки квиток здала, поки те, поки се… Зате я вмита, свіжа і можу керувати, тож сідай праворуч, будеш головним штурманом. — І, не чекаючи відповіді, сіла на водійське сидіння. — Чого чекаєш? Сідай швидше та ключі давай. Вона відрегулювала сидіння, пристебнули ремінь безпеки, включила музику і сказала:
— Ну, чого чекаємо? Ключі дасиш мені, чи не довіряєш?
— На, тримай. — сказав Алекс, — тільки рули акуратно і на педаль сильно не тисни, а то машинка потужна, може і злетіти.
І вони поїхали. Назустріч їм знову мчали степи, гори, селища і села. Повз миготіли досить рідкісні вказівники міст. І, лише, Барселона, якщо вірити кожному наступному вказівнику, ставала все ближче. Вони проїхали Кастельон-де-ла-Плана, потім Торребланка, позаду залишилася Ампоста, і незабаром вони побачили обриси великого міста.
— Вогні великого міста… — перервала тишу Анна, вирвавши зі сну Алекса. Безсонна ніч, посилена пекучим іспанським сонцем давала про себе знати. Кондиціонер в машині працював на повну потужність, але, здавалося, що і він не справляється з цією спекою.
— Це Таррагона, не таке вже і велике місто, хоча досить симпатіине. — проганяючи сон, відповів Алекс, тикаючи пальцем в навігатор. — Вчора ти відключилася, а сьогодні я пропустив двісті кілометрів іспанських мальовничих ландшафтів.
— Ну, це точно, що мальовничі. Все в жовтих і помаранчевих тонах, степ та пустеля. Там, де ближче море, то, ще нічого, навіть пальми зустрічаються, оазиси можна сказати, хоча, якщо чесно і серйозно, то мені подобається, хоч жовто-помаранчеве все, але дуже барвисто. Чого ти смієшся, я тобі точно кажу!