Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
Остапові довелося витримати ще одне приниження. його несли повз «Геркулес». З вікон чотирьох поверхів лісоустанови визирали службовці. Весь фіноблік стояв на підвіконні. Лапідус-молодший лякав Кукушкінда, вдаючи, ніби хоче штовхнути його вниз. Берлага зробив великі очі і вклонився ношам. У вікні другого поверху на фоні пальм стояли, обнявшись, Полихаєв і Скумбріевич. Помітивши зв'язаного Остапа, вони зашепотілися і швидко зачинили вікно.
Перед вивіскою «Газосховище № 32» ноші спинилися, Остапові допомогли підвестись, а через те, що він знову спробував вирватись на волю, санітарові-розпоряднику довелося знову закликати його до свідомості.
Газосховище розташувалося в будинковому клубі. Це був довгий і світлий напівпідвал з ребристою стелею, до якої на дротах було підвішено моделі військових і поштових літаків. В глибині клубу містилася невеличка сцена, на заднику якої було намальовано два синіх вікна з місяцем і зорями і коричневі двері. Під стіною з написом: «Війни не хочемо, але до опору готові», — тинялися пікейні жилетки, яких загнали сюди всім табуном. По сцені походжав лектор у зеленому френчі і, невдоволено позираючи на двері, які з шумом пропускали нові групи отруєних, з військовою чіткістю говорив:
— За характером дії бойові отруйні речовини поділяються на: задушливі, сльозоточиві, загальноотруйні, наривні, роздратовуючі і таке інше. В числі сльозоточивих отруйних речовин можемо відзначити хлор-пікрін, бромистий бензол, бром-ацетон, хлор-ацетофенон…
Остап перевів похмурий погляд з лектора на слухачів. Молоді люди дивилися оратору в рот або ж записували лекцію в книжечку, або ж марудилися біля щита з гвинтівочними частинами. У другому ряді самотньо сиділа дівчина спортивного вигляду, мрійно дивлячись на театральний місяць.
«Хороша дівчина, — вирішив Остап, — шкода, немає часу. Про що вона думає? Напевне ж, не про бромистий бензол. Ай-яй-яй! Ще сьогодні вранці я міг пробитися ось з такою дівчиною кудись в Океанію, на Фіджі, чи ще на якийсь острів Житлотовариства, або і в Ріо-де-Жанейро».
Згадавши втрачене Ріо, Остап заметався по газосховищу.
Пікейні жилетки — їх було тут понад сорок — вже отямилися від струсу, підкрутили свої накрохмалені комірці і запально сперечалися про пан-Європу, морську конференцію трьох держав і про гандизм.
— Чули? — говорила одна жилетка другій. — Ганді приїхав У Данді.
— Ганді—це голова! — зітхнув той. — І Данді—це голова. Почалась суперечка. Одні жилетки стверджували, що Данді—це місто, і головою бути не може, інші з божевільною впертістю доводили протилежне. Зрештою всі зійшлися на тому, що Чорноморськ буде оголошено вільним містом у найближчі ж дні.
Лектор знову зморщився, бо двері відчинились і в приміщення прибули з шумом нові пожильці — Балаганов і Паніковський. Газова атака спіткала їх після повернення з нічної експедиції. Після роботи з гирями вигляд у них був такий брудний, як у шкодливих котів. Побачивши командора, молочні брати похнюпилися.
— Ви що, на іменинах в архієрея були? — похмуро запитав Остап.
Він боявся, що його почнуть розпитувати про хід справи Корейка, і тому сердито насупивши брови, перейшов у наступ.
— Ну, гуси-лебеді, що поробляєте?
— Їй-богу, — сказав Балаганов, прикладаючи руки до грудей. — Це все Паніковський затіяв.
— Паніковський! — суворо сказав командор.
— Благородне слово честі! — викрикнув порушник конвенції.—Ви ж знаєте, Бендер, як я вас поважаю! Це балагановські штучки.
— Шуро! — ще суворіше промовив Остап.
— І ви йому повірили! — з докором сказав уповноважений в справі копит. — Ну, як ви гадаєте, хіба я без вашого дозволу взяв би ці гирі?
— То це ви взяли гирі? — закричав Остап, — Навіщо?
— Паніковський сказав, що вони золоті.
Остап подивився на Паніковського. Тільки зараз він помітив, що під його піджаком вже немає п'ятдесятикопієчної манишки, і він звідтіль світить на світ божий голими грудьми. Не кажучи ні слова, великий комбінатор впав на стілець. Він весь затрусився, хапаючи повітря руками. Потім з його горла вирвався вулканічний гуркіт, з очей побігли сльози, і сміх, в якому відчувалася вся втома ночі, все розчарування у боротьбі з Корейком, так жалюгідно парадійовано молочними братами, — жахливий сміх залунав у газосховищі.