Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Останні орли [= «Гайдамаки»]
Останні орли [= «Гайдамаки»] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Останні орли [= «Гайдамаки»]

Электронная книга - «Останні орли [= «Гайдамаки»]». Краткое содержание книги:

Історична повість українського письменника-класика — широке полотно про Коліївщину, повстання українського народу 1768 року на Правобережній Україні під проводом Залізняка та Гонти.
1 ... 213 214 215 216 217 218 219 220 221 ... 288
Перейти на страницу:

Та загалом циганська одiж трохи маскувала походження подорожнiх. Придумала цей маскарад обачна й хитра Рухля.

З усiх нацiональностей, що проживали на Українi, цигани були найбезневиннiшi. Селяни й гайдамаки остерiгались їх як конокрадiв, та взагалi не мали причин ненавидiти їх, а iнодi навiть були й радi приїзду бродячих ковалiв, — тим-то Рухля й надумала переодягти всiх у циган, щоб безпечно пробратися в Умань.

Сара спершу вирiшила нi за що не виїжджати з Кам’янки; та слова Рухлi мимоволi переконали дiвчину: справдi, важко було розраховувати, при вторгненнi до мiста гайдамакiв, першому потрапити на очi Петровi…

Крiм того, Гершко недвозначно сказав дочцi, що при найменшому опорi вб’є її одразу. Тим-то в Сари залишався тiльки один вибiр: або їхати з ними, або померти. А їй тепер пристрасно хотiлося жити, щоб якомога швидше зустрiтися з Петром, — отже, треба було щонайперше погодитися на вимогу батька.

Але де тепер шукати Петра? Адже вiн, одержавши листа, кинеться в Кам’янку, а її везуть в Умань. Звичайно, це вже були знайомi мiсця, i Сара, за сприятливих обставин, могла б тепер вирватися i втекти в Малу Лисянку, де її знали й любили всi селяни.

Щоправда, побачення з Петром вiдкладалося на невизначений час, але з двох лих доводилося вибирати менше, i тому дiвчина, згнiтивши серце, вирiшила пiдкоритися батьковiй волi.

Уже сьомий день вони пробирались путiвцями.

Доки їхали Подiллям, усе було бiльш-менш гаразд. Селяни хоч i збирались гуртами бiля корчем та церковних оград, щоб погомонiти про страшнi подiї в крулевствi Польському, але роботи й своїх домiвок не кидали. Та чим ближче пiд’їжджали подорожнi до Уманi, тим небезпечнiша ставала мандрiвка. Тепер вони уникали заїжджати в села й мiстечка, а бiльше трималися безлюдних мiсць i лiсiв, лише iнодi ризикуючи заглянути, та й то з великою обережнiстю, в якусь самотню хату.

Уже два днi їхав Гершко з своїми супутницями Київщиною, i привид жаху, що переслiдував утiкачiв з берегiв Днiстра, врештi наздогнав їх.

Села, якi нинi траплялися по дорозi, або були безлюднi — їхнi мешканцi, очевидячки, пiшли в гайдамаки, або зруйнованi дощенту ляхами. Якось подорожнiм довелося проїздити повз невелике мiстечко; воно ще курилось, а на ясному тлi вечiрнього неба чорними силуетами рiзьбилися потворнi руїни й шибеницi з нерухомими жертвами.

Такi картини наганяли божевiльний жах на бiдолашних євреїв, i вони поспiшали якомога швидше вибратися з цих страшних мiсць.

Разiв зо два подорожнi навiть бачили загони гайдамакiв.

Коли їм траплялося зустрiти якусь жiнку, то Рухля, що знала кiлька слiв по-циганськи, розпитувала про дорогу на Умань i про те, чи немає поблизу гайдамакiв.

Таким чином, об’їжджаючи мiста й села i всiляко уникаючи зустрiчей з селянами та гайдамаками, мандрiвники поволi просувалися вперед.

За розрахунками Гершка, вони мали приїхати в Умань на десятий день увечерi, але страх, який стискав їхнi серця, був такий великий, що подорожнiм здавалося, нiби вони й не доживуть до того щасливого дня.

Тiльки Сара зовсiм не боялася, а навпаки — жадала такої зустрiчi, сподiваючись за допомогою хлопiв або гайдамакiв вирватись од своїх мучителiв i дiстатися в Малу Лисянку, до Прiсi й отця Хоми.

Вiз котився повiльно, усi сидiли мовчки, поринувши в свої роздуми. Вiдчувши байдужiсть фурмана, конi пiшли ступою.

Вiз з’їхав з дороги i, наскочивши на камiнь, замалим не перекинувся. Усi переполошились.

— В’є, в’є! — закричав Гершко i, натягнувши вiжки, замахав руками, наче зляканий птах крилами. Конi повернули назад, i вiз знову покотився вузькою дорогою.

— Ребе Гершку, ребе Гершку! — повчально мовила Рухля. — Скiльки разiв я казала тобi, щоб ти не кричав «в’є»; коли б тут був хтось iз хлопiв, вiн одразу б зметикував, що ти не циган, а чесний єврей.

— Ой вей, усе забуваю, вiд страху в головi все плутається!

— Не бiйся! Господь, що вивiв з пустелi батькiв наших, виведе й нас з цього проклятого краю. А чи скоро Умань? Тобi ж знайомi цi мiсця!

— Знайомi, знайомi, але ж ми звернули вбiк i я тепер не знаю, куди їхати. Десь неподалiк має бути Кирилiвка, а в нiй шинкар знайомий — Лейба. Коли тут iще спокiйно, — голос Гершка жалiбно затремтiв, — то в нього можна буде й перепочити, i про все розпитати.

— Ну, ну! То поганяй же коней; боронь боже, що-небудь… — тут у степу нiде й сховатися.

Натяк Рухлi на можливiсть зустрiчi з гайдамаками змусив Гершка щосили засмикати вiжками. Вiн хотiв пiдбадьорити коней ще й своїм улюбленим «в’є-в’є», але вчасно схаменувся i тiльки зацмокав губами.

Сара не прислухалась до розмови, але при словi «Кирилiвка» вiдразу насторожилася.

1 ... 213 214 215 216 217 218 219 220 221 ... 288
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)