Волинь

— Гальт! — крикнув він. Пархвен не чує. Він спішить з олієм додому. Там чекає на нього Мотря.

Німець прицілився, бабахнув, і пропала Пархвенова нога. Впав у рів коло дороги. Холод, сніг. З ноги тече річка. Навкруги ні одної людини, тільки від Мізоча кулі посвистують.

Щастя, що хтось його там побачив. А ні, то гегнув би й кінець.

Одвезли Пархвена до Острога. Хто знає, чи вилікують. У селі шириться іспанка. Мруть люди. В сусіда Івана помирає одна за другою три молоді дівки. Плач, похоронні співи.

Одночасно по займиськах курить дим. Це самогонщики. Юрба людей у кожухах та «шинелях» оточила «куб» і очікує «перваку». Куб стоїть, побулькує всередині. З рурки холодильника попшикує пара. Під рукою вже приготована пляшка. Ще хвилина, друга, і пара перестає йти, а натомість тоненьким цюрком линувся первак. Червона, зашкорупла рука підставляє чарку, тримає, поки набіжить повна і несе її під зарослі вусом уста. Хильнула… Ааах! Ух! Міцний чортяка! Пробуйте, куме!

Кум пробує, сусід пробує, всі пробують. Було мовчки, а по пробі стає гамірно.

Вечорами в хаті Єлисея «зборня». Вернувся матрос Балтійського флоту, Сергій Корнійчук. Він одинак. Хату має, кілька десятин землі. Але не має ні батька, ні матері. Прийшов додому і «повний пролетар». Одна з вибитими вікнами пустка в садку і це все.

Але із себе «герой первого сорта». Карк, пика. На руці годинник. І грамоту знає, на крейсері писарем був, а пише здорово. Виведе стрічку і без лінійки, а як струна проста.

Бував у Кронштадті, Петрограді, Гельсінгфорсі. Знає, чим відрізняється Корейський від Леніна. Перший — сукин син, буржуазний прихвостень, другий — товариш Лєнін, вождь большевиків-комуністів, що несе всьому трудовому народові свободу, рівність і братерство. Селянам усім несе він землю без викупу, скільки кому треба. Касує приватну власність, бо земля не належить нікому, тільки тому, хто на ній працює.

t ще знає він, хто такий Троцький, Мілюков, Гучков, Терещенко. Перший пролетар, решта буржуазія і капіталісти, що ссали кров трудящого пролєтаріяту.

Знає він і про Петлюру. Контрреволюційна зволота, кілька тисяч десятин на Полтавщині. Не менша «гидра контрреволюції» і Грушевський. Кому не відомо, що в Києві його миловарний «завод».

Це ж ті, що хочуть «самостійної». Це ж вони, що пишуть «мовою оголошення». Але нас не відділиш від «руского брата, з котрим чотири роки разом кров проливав, з одного котьолка їв».

— А я ж що кажу, — зазначує Єлисей. — Куди його відділятись. На яку погибель, сто болів ув його ма', ділитися. Сказано: чим більше хазяйство, тим і «пользи» більше. Ні? — І, виговоривши своє переконання, Єлисей по-свойому кутом рота прудко спльовує, що значить поважне ставлення справи.

Володько горить, мов сірник. У нього немає ні слів, ні відваги, але казати щось треба. Не можна про такі речі мовчати.