Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

Брезент в задній частині возу зрушився в сторону. Звідти висунулося личко маленької дівчинки. Вона була тою дитиною, що принесла в минулий раз повідомлення. Оченята засяяли, коли дівчинка побачила знайоме обличчя Верни.

Серце жінки скажено закалатало від думки, що за повідомлення вона отримає на цей раз.

— Я привезла з собою кількох друзів, — повідомила дівчинка.

Лежачі в задній частині возу люди відсунули брезент і стали сідати. Схоже, це були батьки та їхні перелякані діти.

Верна приголомшено закліпала, побачивши, як кілька людей допомагають піднятися Еді. Чарівниця виглядала змученою. Чорні з сивиною пасма її волосся вже не були акуратно розділені посередині проділом, а перебували в ще більшому безладді, ніж зазвичай у Зедда.

— Еді! О, Еді, як я рада тебе побачити! — Рвонула вперед Верна, нахиляючись, щоб допомогти старій жінці зійти на землю.

— Я теж страшенно рада тебе бачити, Верна, — посміхнулася чарівниця.

Погляд Верни ковзнув по сидячих у візку людях. Її серце все ще стискалося в поганому передчутті.

— Де Зедд? — Запитала вона, не побачивши старого.

— Він теж втік.

Верна прикрила очі в подячною молитві.

Її очі раптово відчинилися.

— Якщо він втік, тоді де він? — Стривожено запитала Верна.

— Він направляється назад в Замок, в Ейдіндріл, — дратівливо відповіла Еді. — Ворог захопив його.

— Ми чули.

— Старий збирається відвоювати свій Замок, — з гордістю повідомила Еді.

— Знаючи Зедда, я можу тільки поспівчувати кожному, хто встане у нього на шляху.

— З ним Ріккі.

— Ріккі! Що вона там робить? Я заборонила їй робити це! — Верна усвідомила, наскільки абсурдно це прозвучало. — Ми вирішили, що це безглуздо, що у неї не буде жодного шансу на успіх, і ми лише втратимо її…

— Ріккі — Морд-Сіт. Вони завжди собі на умі, — знизала плечима стара чаклунка.

— Ну, хоча їй і було заборонено соватися в табір Джеганя, зараз я знову бачу тебе і знаю, що Зедд теж втік, — похитала головою Верна. — Загалом, я рада, що ця вперта мене не послухалася.

— Капітан Зіммер теж повертається.

— Капітан Зіммер! — Ахнула аббатиса.

— Так. Він і його люди теж вирішили прийти до нас на допомогу. Вони повернуться під покривом ночі, — Еді обвела рукою оточуючі їх дерева. — Вони знаходилися навколо і охороняли нас. Капітан побоювався, що ворог може зупинити віз і знову захопити нас. Він хотів бути впевненим в нашій безпеці.

У капітана і його людей були спеціальні сигнали, які дозволяли їм пересуватися без небезпеки бути помилково атакованим своїми або Сестрами. Специфіка загону капітана Зіммера полягала в тому, що він діяв далеко від постійного командування. Келен вирішила створити такий підрозділ, надавши його командиру можливість проявляти власну ініціативу. Часом це дратувало, але очікування виправдалися. Люди Зіммера робили більше, ніж хто-небудь міг уявити.