Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
Одначе ні! Я почула, як у дверях заскреготав ключ і вслід за цим бурчання – традиційні прокльони на адресу нашої «гекси». Я навіть усміхнулася тихенько. Ну, думаю, значить з моєю бабусею все в порядку, коли вона лається по-старому.
Двері відчинилися і грюкнули, замкнувшись, а далі почулися кроки, старече чалапання по коридорі в напрямі до кухні.
Я тоді встала з ліжка, накинула свій шляфрок і вийшла в коридор. Починалася щоденна рання робота. Я лише не чула плюскоту води, який щодня з автоматичною точністю був увертюрою доранніх праць моєї бабусі.
В коридорі я трохи здивувалася, що не побачила на вішаку потріпаної роками зеленої пелерини фрав Кравзе. Мабуть, скинула її в кухні, подумала я.
Пішла я в кухню – нема нічого! Ні пелерини, ні бабусі! Глуха тишина. Це мені здалось уже цілком дивним. Може, вона вийшла на задні сходи й понесла сміття? Я відчинила двері – також нікого не видко й не чути. Я вже почала трохи хвилюватися. Може, старенька пішла до купальні і там їй зробилося недобре? Скоренько заглянула туди – порожнеча. Моє серце почало вже трохи битися. В цю хвилину, позіхаючи, вийшла зі своєї спальні фрав Гоман в нічнім очіпку на голові:
– Ґут морген, фрав доктор! Що, вже фрав Кравзе прийшла?
– Так, прийшла, але я її ніде не можу знайти і це мене хвилює.
– Та вона, певно, пішла вниз по чорних сходах.
– Ні, бо я туди дивилася, та…
В цю мить задеренчав дзвінок. Ми переглянулись і обидві пішли відчинити парадні двері. Там стояла приятелька фрав Кравзе вся в чорному, з червоними заплаканими очима.
– Що трапилось? Кажіть мерщій! – зірвалося з моїх уст.
Голосом, глухим від придавленого ридання, вона ледве вимовила:
– Фрав Кравзе сьогодні вранці померла…
Я остовпіла. Як же це? Я тільки ж но виразно чула, як вона прийшла, чула її кроки, її голос…
– Ще вчора їй було погано. Вона лягла в ліжко, прийняла ті ліки, що їй дав пан доктор. «Завтра я мушу бути міцна та здорова! Я обіцяла фрав доктор помогти з її гістьми». Вона скоро заснула. Одначе спала неспокійно, прокидалася, щось бурмотіла у сні. Я до неї кілька разів підходила, давала їй пити. Потім, втомлена, заснула сама. Аж ранком прокинулася від якогось хрипіння. Дивлюся, фрав Кравзе лежить із широко розплющеними очима, щось клекоче у неї в грудях, вся вона синя, губи тремтять і ворушаться, ніби вона щось хоче сказати. Нараз із неймовірним зусиллям сіла в ліжку, простягнула руку вперед, і якийсь зойк вирвався з її грудей: «Фрав доктор, ich komme (Фрав доктор, я прийшла!)» – захрипіла вона і впала на подушки. Я кинулася до неї, та вона вже була мертва.
– Котра це була година? – вирвалося у мене.
– Це було точно о пів на восьму, фрав доктор.
Каракас, 9.10.1962
Оксана Драгоманова
22.12.1894 р., Петербург – 5.04.1966 р., Лос-Анджелес, США.
Небога Михайла Драгоманова. Дитинство минало у Гадячі, закінчила гімназію у Варшаві, де працював батько. Навчалася на Бестужевських курсах та на юридичному факультеті Петербурзького університету. Продовжувала студії у Віденському університеті та Сорбонні (Париж). Працювала в юридичному відділі Міністерства закордонних справ УНР у Відні, Берліні, Парижі (1918–1921). Була головою української секції Міжнародної Жіночої Ліги Миру і Свободи. З 1928 р. жила в Буенос-Айресі (Аргентина), працювала у Північноамериканському банку «Бостон». У 1931 р. очолила перше жіноче українське товариство в Аргентині, була членом правління і головою Спілки українських науковців, літераторів і митців. Брала участь у складанні українсько-іспанського словника «Перші кроки українця в Аргентині». У 1958 р. вийшла на пенсію, поїхала лікуватися до США.
Перші оповідання опублікувала в «Народній Волі» (Відень). Видала повісті «По той бік світу» (1951), оповідання «Запасний фонд» (Париж, 1951), «Дестіні» (Париж, 1952), «Блакитна година» (1957), «Ранок у Тігре» (1957); авторка багатьох перекладів.
Оповідання опубліковане в аргентинському журналі «Пороги» (1950) за псевдонімом Оксана Гард.
Червоні троянди
Ми зустрілись на палубі великого пароплаву, що посувався серед пустелі океану, як плавуче місто.
В першу хвилину я не пізнав її і спинився, придивляючись до неї тільки тому, що мою увагу притягли полиски старого золота, які, ховаючись за обрій, запалило в її кучерях сонце.
Це сяйво в волоссях і вся її постать у блідо-зеленім убранні так гарно відбивалася на сіро-блакитному тлі моря, що я дивився на неї значно уважніше, ніж це дозволено такій поважній і стриманій людині, як я…