Повернення короля [с иллюстрациями]

Назви літер. У всіх видах письма кожна літера та кожен знак мали свої назви; та назви ці було допасовано до фонетичного вжитку (чи вони описували фонетичний узус) конкретного знака в кожному окремому виді письма. Проте часто, особливо під час опису літер в інших способах письма, виникала потреба дати літері назву саме як літері – зважаючи на її форму. З цією метою у квеньї зазвичай послуговувалися «повними назвами» літер, навіть якщо йшлося суто про їхній ужиток у самій квеньї. Кожна «повна назва» була словом, яке реально існувало в цій мові й містило потрібну літеру. По змозі вона повинна була передавати перший звук цього слова; якщо ж звук чи звукосполучення в такій позиції були неможливі, то вони мусили йти відразу за початковим голосним. Ось назви поданих у таблиці літер: 1) тинко – «метал», парма – «книжка», кальма – «світоч», квессе – «батько»; 2) андо – «брама», умбар – «доля», анґа – «залізо», анґве – «павутиння»; 3) туле (суле) – «дух», формен – «північ», гарма – «скарб» (або ж ага – «лють»), гвеста – «легіт»; 4) анто – «рот», ампа – «гак», анка – «щелепи», унке – «порожнина»; 5) нумен – «захід», мальта – «золото», нольдо (давніше – нґольдо) – один із родів нольдорів, нвальме (давніше – нґвальме) – «мука»; 6) оре – «серце» (внутрішній розум), вала – «божественна сила», анна – «дарунок», вілья – «повітря», «небо» (давніше – в’їлья); ромен – «схід», арда – «простір», «територія», ламбе – «язик», альда – «дерево»; сильме – «зоряне світло», сильме нукверна (обернене с), аре – «сонячне світло» (або ессе – «ім’я»), аре нукверна; г’ярмен – «південь», гвеста синдаринва, янта – «міст», уре – «спека». Певні варіації згаданих назв виникли у зв’язку з тим, що існували й інші, раніші, назви, які побутували у квеньї до того, як вона зазнала змін у вимові Вигнанців. Зокрема, літера № 11 називалася гарма, коли передавала спірант х у всіх позиціях, але коли цей звук став приглушеним варіантом г[84] у початковій позиції (хоча залишився х у середній), щодо нього було вжито назву ага. Аре первісно була азе, проте, коли з злився із 21, цей знак почали використовувати на позначення дуже поширеного у квеньї сс і назвали його ессе. Гвеста синдаринва, або «сіроельфійське гв», названо так тому, що у квеньї 12-та літера позначала звукосполучення гв, а окремих знаків для передання хв і гв ця мова не потребувала. Найбільш знаними й уживаними були назви літер 17 – н, 33 – г’я, 25 – р, 10 – ф: нумен, г’ярмен, ромен, формен = «захід», «південь», «схід», «північ» (порівняй: синдарські дун чи аннун, гарад, рун чи амрун, фород). Ці літери вказували на напрямки: Зх., Пд., Сх., Пн. – навіть у тих мовах, які послуговувались іншою термінологією. У Західних землях їх називали саме в такому порядку, починаючи з н стоячи обличчям до заходу; г’ярмен та формен узагалі означали «територія ліворуч» і «територія праворуч» (протилежно до позначення такого розташування у багатьох людських мовах).