![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
Феанорова система містила двадцять чотири первісні літери (1–24), розміщені чотирма темарами (рядами), кожен із яких мав шість тьєллерів (ступенів). Окрім того, були ще й «додаткові літери», прикладами яких є наведені в таблиці номери 25-36. З них лише 27 і 29 є в повному сенсі окремими літерами, а решта – це видозміни інших знаків. Існувала також певна кількість техтарів (знаків) різноманітного призначення. У таблиці їх не наведено[79].
Усі первісні літери утворювалися з допомогою телко (основи) та луви (дуги). Форми, які ми бачимо під номерами 1-4, вважали стандартними. Основа могла бути підвищеною, як у 9–16, чи вкороченою, як у 17-24. Дуга ж могла бути розімкнутою, як у І та у III рядах, або зімкнутою, як у II та у IV; і в кожному з випадків вона могла подвоюватись, як у 5-8.
Теоретична свобода вжитку літер у Третю Епоху зазнала змін і перетворилася на звичай, за яким І ряд, як правило, використовували на позначення дентальної серії звуків, або ж т-серії (тинкотема), а II – лабіальної, або ж п-серії (парматема). Межі застосування III та IV рядів змінювалися залежно від потреб різних мов.
У мовах на кшталт вестрону, де схожі на наші ч, дж, ш приголосні[80] були часто вживаними, для їх позначення зазвичай послуговувалися III рядом; і тоді IV ряд використовували для передання на письмі стандартної к-серії (кальматема). У квеньї, якій, окрім кальматеми, були притаманні й палатальна (тьєльпетема), і лабіальна (квессетема) серії, палатальні звуки передавали Феаноровим діакритичним знаком, що означав «наступний й» (зазвичай це була підбуквена крапка), тоді як IV ряд застосовували на позначення кв-серії.
У межах цих узагальнених правил ужитку літер можна було також виокремити кілька основних співвідношень. Стандартні літери зі ступеня 1 застосовувано для позначення «проривних приголосних звуків»: т, п, к тощо. Подвоєння дуги вказувало на участь «голосу»: відтак якщо 1, 2, 3, 4 = т, п, ч, к (або т, п, к, кв), тоді 5, 6, 7, 8 = д, б, дж, ґ (або д, б, ґ, ґв). Підвищення основи вказувало на те, що приголосний перетворювався на «спірант»: отже, зважаючи на згадані вище характеристики ступеня, ступінь 3 (9–12) = т, ф, ш, ч (або т, ф, кг, кгв/гв), а ступінь 4 (13-16) = д, в, ж, ґг (або д, в, ґг, ґгв/в).
Первісна Феанорова система також мала ступінь із подовженими основами, і подовження те можна було позначати або вгорі, або внизу. Такі основи вживали зазвичай на позначення придихових приголосних (наприклад, т+г, п+г, к+г), але за потреби вони могли репрезентувати й інші варіанти звуків. У тих мовах Третьої Епохи, які послуговувалися цим шрифтом, вони не були потрібні; та форми подовжених основ були вельми поширеними варіаціями (найвиразніше це помітно щодо ступеня 1) ступенів 3 і 4.
Ступінь 5 (17-20) зазвичай застосовували на позначення назальних приголосних: зокрема, 17 і 18 найчастіше позначали відповідно н та м. Згідно з означеним вище принципом, ступінь 6 повинен був передавати оглушені носові звуки; але тому що такі звуки (для прикладу їх можна прирівняти до валійського nh чи до давньоанглійського hn) у мовах, про які нам ідеться, траплялися дуже рідко, ступінь 6 (21-24) вживали на позначення найслабших, або «напівголосних», приголосних у кожній зі серій. Він складався з найменших і найпростіших форм первісних літер. Відтак 21 доволі часто вживали на позначення слабкого (невібрантного) р, що первісно був поширений у квеньї та в системі тієї мови вважався найслабшим приголосним серед тинкотем; 22 широко вживали на позначення в; коли ІІІ ряд використовували на позначення приголосних палатальної серії, то 23 зазвичай уживали на позначення й[81].
Тому що деякі приголосні зі ступеня 4 мали тенденцію вимовлятися як слабкі та наближатися чи зливатися з відповідними приголосними ступеня 6 (як про це йшлося вище), багато з цих літер утратило свою чітку функцію в ельдарських мовах; і саме з них здебільшого походять ті літери, які згодом почали вживати на позначення голосних.
Стандартне передання на письмі мови квенья відрізняється від описаного вище. Ступінь 2 застосовували для позначення нд, мб, нґ, нґв, і всі ці звуки були часто вживаними, адже б, ґ, ґв існували тільки в такому поєднанні, тоді як на позначення рд, лд вживали спеціальні літери 26, 28 (для позначення лв, а не лў багато мовців, особливо ельфів, уживало лб – на письмі це передавали з допомогою комбінації 27+6, бо поєднання лмб було неможливим). Подібно до цього ступінь 4 вживали на позначення надзвичайно поширених звукосполучень нт, мп, нк, нкв, адже в мові квенья не було д, ґг, ґгв, а на позначення в застосовували літеру 22[82].