Любов дика та прекрасна

— Так, Сьюзен, Леслі не забувають, — відповіла Кат.

І доки дві жінки мовчки сиділи, спостерігаючи, як золота рибинка, змахуючи, мов віялом, своїм розкішним хвостом, весело хлюпочеться в маленькому блакитному ставочку, Босвелл нетерпляче походжав кімнатою будинку родини Кіра в Стамбулі. Його дружину викрали майже рік тому, на початку літа 1598-го. У середині вересня того ж року лорд Босвелл і Коналл Mop-Леслі вирушили в небезпечну подорож, попливли невеликим риболовецьким човном із Бріндізі через Адріатичне море до Елірії й у гирло річки Вьоси.

Вони дісталися до річки вночі й пливли нею багато днів, поки вже не могли рухатися далі. Тоді вони витягли човен на берег і залишили його в добре замаскованій печері. Доки вони йшли пішки гірським лісом, погода залишалася м'якою, і вони навіть не бачили снігу. Діставшись до верхів’я річки Піньос у Фессалії, вони знайшли ще один схований човен там, де його порадив шукати П'єтро Кіра. Разом із човном на них чекав юнак, що відрекомендувався як Ашер Кіра, син Елі.

Ашер Кіра мав стати їхнім надійним супровідником до будинку Кіра в Стамбулі й дати їм загальне уявлення про єврейський побут. Босвелл із Коналлом мав поселитися як далекий родич зі своїм слугою, тобто Босвелл мав учитися в головному відділенні банку родини Кіра робити гроші. Це надало змогу двом чоловікам вільно пересуватися містом, не викликаючи зайвої цікавості.

Босвелл, щоб замаскуватися, відростив густу руду бороду і, вбравшись у бахматі штани, сорочку з широкими рукавами, тюрбан і вишивані пасок та накидку без рукавів, звичні для цієї країни, перевтілився у звичайнісінького турка. Коналл же з його чорною бородою справляв іще більше враження.

Ашер Кіра успішно супроводив їх, і вони прибули до Стамбула в середині грудня 1598 року. Щоб здійснити цю подорож, їм знадобилося рівно три місяці.

Тепер же був квітень 1599 року, і Босвелл уже кілька місяців чекав нагоди врятувати свою дружину. Одного дня надвечір у кімнату, де він працював із рахунками, увійшов слуга й сказав йому, що Естер Кіра хотіла б поговорити з ним у своєму саду. Коли він наблизився до старенької, вона вказала йому на лавку поряд із собою. Хоча на вигляд здавалося, що її може просто здути вітром, голос у неї був рішучий, а погляд — незламний.

— Яку тебе справи, друже мій? — поцікавилася вона.

— Непогано, мадам, але з кожним днем у мене все більше сверблять руки зробити те, для чого я сюди приїхав.

— Я сьогодні вранці гостювала в палаці. За кілька днів візир поїде з міста до угорського кордону. Як на мене, ти міг би повернути те, що він у тебе вкрав, через кілька днів після його від ’їзду.

— А з нею все гаразд?

— Так. Хоча їй було нелегко, а наступні кілька днів будуть найтяжчими. Вона знає, що ця година наближається, і має використати всі свої чари, щоб умовити його залишити її на своєму острові. Це найбезпечніше місце для порятунку. Я мало голову не зламала, але не вигадала можливості забрати її з палацу візира так, щоб негайно не зчинилися переполох і лемент, а якщо всі сполошаться й кинуться на пошуки, вас напевно впіймають, а якщо впіймають, ви втрапите в халепу. Острів — єдине місце, з якого її можна забрати й ще мати якийсь час, щоби встигнути забратися подалі. — Вона якусь мить помовчала. — Мій лорде, — ласкаво звернулася вона до нього. — Мій лорде, ви маєте ще дещо знати. Вам розповідали, що візир цінує Інчилі вище за всіх жінок. Утім, вам не говорили, що, отримавши дозвіл своєї дружини, у жилах якої тече кров самого султана, він узяв Інчилі за свою другу дружину.