Клуб невиправних оптимістів

— Неймовірно! Він ніколи не приходив. Як тобі вдалося його запросити?

— Я була переконана, що він відмовить. Він погодився.

— Він зараз зіпсує нам свято.

— Ігорю, у нього важлива посада. Тобі слід бути дипломатичнішим.

— Він і пальцем не поворухнув для Лева. А що він зробив для Бориса?

— Це не він вирішує. Він як і ми. По змозі.

Ігор відкоркував пляшку кримського вина й примостив її біля срібної чарки. Нетерпляче глянув на свого годинника.

— Ми ж не чекатимемо їх усю ніч. Може, почнемо?

— Мабуть, у них проблеми через цю собачу погоду, — пояснила Ірина. — Канали знову замерзли.

У двері задзвонили. Діти замовкли й принишкли. Машинальним жестом Надія поправила заплетене на потилиці волосся, підійшла до Ігоря, дещо стурбована, поклала руку на його плече. Людмила кинулась Ігорю до ніг. Він узяв її на руки.

— Нічого страшного, люба. Надіє, чи не відчиниш?

Надія зникла в глибині коридора й відімкнула двері, сховані за цупкою брунатною тканиною.

— Ласкаво просимо, — сказала вона, цілуючи Сашу й Анну.

— Метро спинили. Нам довелося йти під снігом, — сказала Анна.

— А де діти?

— Ми залишили їх удома. Моя сестра за ними нагляне.

Надія допомогла їй зняти шаль і змоклу парку. Вагітна Анна була неповоротка у вузькому проході. Приєдналася Ірина.

— Як почуваєшся, Анно Анатоліївно?

— Якнайкраще. Щоправда, ноги болять. Задовго йшли пішки.

— З таким животом у тебе точно буде дівчинка, — зауважила Ірина. — Іди відпочинь.

Надія з Анною пішли. Ірина допомогла Саші зняти чорне шкіряне пальто та синього кашкета з червоним ремінцем, з якого стікав талий сніг. Він поцілував її в щоку та всміхнувся.

— Тут так добре! Здається, що на вулиці грудень. Як ти?

— Рада тебе бачити. Як добре, що ви прийшли. Ой, у тебе руки крижані.

— Тут усі?

— Лише на вас чекали.

Саша неквапливо увійшов до вітальні. Поцілував Валентину, Віру і дітей. Простягнув руки до вогню в каміні. Підійшов Ігор.

— Хоча б перевдягнувся! Що за ідея прийти на Седер в уніформі!

— Я приїхав з міністерства. Міг б й привітатися!

Саша зняв френч кольору хакі та подав Ігореві.

— Обережніше. Маю надію, у тебе чисті руки. На ньому не повинно бути плям чи зайвих складок.

Ігор узяв куртку. Саша затримав його та притягнув до себе.

— Мені треба поговорити з тобою віч-на-віч, — кинув він мимохідь. — Це важливо.

Надія винесла таріль з нарізаним пирогом із домашнього сиру.

Ігор відійшов і поклав куртку на стільця.

— Не уявляю, як тобі вдалося спекти настільки пухкий сирний пиріг. Анно, тобі слід узяти рецепт.

— Найважче було знайти сир, — відповіла Надія.

— І як же змінити цю країну з людьми, що жаліються без упину? Не вам тепер найгірше, — сказав Саша.