Капітани піску. Габрієла

— Хай розквітне у потомстві моя ієрихонська троянда.

Він насварився на Насіба:

— Що б там не було, а дітей ваших хреститиму я…

— Згода, сеньйоре падре…

Свято, можливо, затягнулось би до пізньої ночі, якби надвечір хтось не гукнув з вулиці:

— Погляньте, землечерпалки йдуть…

Всі кинулися на вулицю. Мундіньйо Фалкан, що повернувся з Ріо, прийшов на весілля і підніс Габрієлі букет червоних троянд, а Насібові срібний портсигар. Потім він теж вийшов на вулицю і задоволено усміхнувся: два буксири тягнули до гавані чотири драги. Прогриміло «ура», ще раз і ще, почали прощатися з молодими. Мундіньйо з Капітаном і Доктором рушили першими.

Свято перейшло на портові причали. Лише жінки, а також Жозуе і швець Феліпе побули ще якийсь час з молодими. Навіть Глорія залишила в цей день своє вікно і вийшла на вулицю. Коли дона Армінда побажала нарешті молодим доброї ночі і пішла, покинувши їх самих в спорожнілому будинку, де все було перекинуте догори дном, серед тарілок, пляшок, келихів. Насіб заговорив:

— Біє…

— Сеньйоре Насібе…

— Чому «сеньйоре»? Я твій чоловік, а не господар…

Вона усміхнулася, скинула туфлі і почала прибирати зі столів, ходячи по кімнаті босою. Він узяв її за руку і докірливо сказав:

— Так більше не можна, Біє…

— Що не можна?

— Ходити босою. Ти тепер сеньйора.

Вона злякалася:

— Не можна ходити босою?

— Не можна…

— А чому?

— Ти — сеньйора, досить заможна, посідаєш досить помітне становище у суспільстві.