Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
Коли Кросс підходив, Атена зняла окуляри й поклала їх у кишеню блузки, і Кросса розвеселило її нездоланне марнославство.
Не минуло й години, як вони вже сиділи в номері готелю «Негреско», де Наполеон спав із Жозефіною. Принаймні таке стверджували рекламні проспекти біля входу. Постукав офіціант і приніс тацю з пляшкою вина й тарілочкою тоненьких бутербродів, поклавши її на столик на балконі,— звідти видніло Середземне море.
Попервах Кросс і Атена почувалися трохи скуто. Вона з довірою тримала його за руку, а проте дотики її теплої плоті миттю озивалися в ньому спалахом бажання. Але Кросс бачив, що Атена ще не готова.
Номер був розкішно обставлений, куди пишніше, ніж апартаменти на віллах готелю «Ксанаду». Ліжко мало балдахін з темно-червоного шовку, підібрані в тон портьєри були заткані золотими лілеями. Столам і стільцям була властива та витонченість, що ніколи не існувала у вегаському світі.
Атена вивела Кросса на балкон, і по дорозі він сліпо цілував її в щоку. А далі Атена вже нічого не могла з собою вдіяти, схопила мокру бавовняну серветку, що закутувала пляшку вина, і стерла зі свого обличчя ту всю недоладну косметику. Лице тепер вилискувало краплями води, що стікали сяйливою, рожевою шкірою. Поклала одну руку Кроссові на плече й ніжно поцілувала його у вуста.
З балкона видніли міські особняки, зелена і синя фарба на них давно вже вилиняла, сто, а то й більше років опираючись сонцю. Внизу городяни походжали Англійським бульваром, на кам'янистому пляжі майже голі хлопці й дівчата стрибали в синьо-зелену воду, а малі діти закопувались у дрібнесеньку піскувату рінь. А ген далі завішані вогнями меткі яхти сторожували обрій.
Кросс і Атена тільки-но піднесли склянки до вуст, як почувся слабенький гул. На хвилерізі з діри, що скидалася на гарматне жерло, а насправді була східним каналізаційним стоком, у морську незайману блакить ринули бурі води. Атена відвернулася.
— Ти довго будеш тут? — спитала вона Кросса.
— П'ять років, якщо дозволиш.
— Це дурниця, — насупилась Атена. — Що ти робитимеш тут?
— Я багатий, може, куплю собі невеличкий готель.
— А що сталось із «Ксанаду»?
— Я мусив продати свою частку. — Помовчавши, Кросс додав: — Але про гроші нам нема чого непокоїтись.
— Я теж маю гроші. Зрозумій, я збираюся залишитись тут на п'ять років, а потім хочу повезти її додому. Мені байдуже, що вони кажуть, я ніколи не віддам її назад до притулку, я дбатиму про неї до кінця своїх днів. А коли з нею щось станеться, моє життя належатиме таким дітям, як вона. Тож, як бачиш, ми ніколи не зможемо жити разом.
Кросс дуже добре розумів Атену і ретельно обдумав свою відповідь. А коли заговорив, його голос був твердий і рішучий:
— Атено, єдине, в чому я тепер певен, — це моє кохання до тебе й до Бетані. Повір мені. Я знаю, що буде нелегко, але ми докладемо всіх зусиль. Ти хочеш допомогти Бетані, а не стати мученицею. Для цього нам треба зважитись на останній крок. Я робитиму все, щоб допомогти тобі. Дивись, ми зараз немов гравці в моєму казино. Всі шанси проти нас, але завжди є й шанс подолати всі перешкоди й домогтися свого. — Кросс бачив, що Атена на мить зневірилась, і рішуче провадив далі: — Давай поберемося. Давай народимо інших дітей і жиймо, як звичайні люди. А як будуть діти, намагаймося поправити те зло, яке ще панує в світі. Кожна родина має свої нещастя, і я певен: ми подолаємо їх. Ти віриш мені?
Нарешті Атена подивилась Кроссові просто у вічі:
— Тільки якщо ти віриш, що я справді кохаю тебе, — відповіла вона.
У спальні, де вони згодом кохалися, кожне віддавалося партнерові з вірою: Атена вірила, що Кросс справді допоможе їй урятувати Бетані, а Кросс вірив, що Атена щиро кохає його. Зрештою, повернувшись обличчям до Кросса, Атена прошепотіла:
— Я кохаю тебе, справді кохаю.
Кросс нахилився й поцілував її, і Атена сказала ще раз:
— Я справді кохаю тебе.
А Кросс подумав: «І чи знайдеться на землі чоловік, що не повірить їй?»
Сам у своїй спальні дон підтяг холодні простирадла аж до шиї. Смерть підступала, а дон був надто прозірливий, щоб не бачити її близької постаті. Проте все діялося згідно з його планами. Ох, як легко переважувати мудрістю молодь.