Iсторичнi есе. Том 2
- Автор: Лисяк-Рудницький Іван
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Iсторичнi есе. Том 2». Краткое содержание книги:
Книжка розрахована на всіх, хто цікавиться історією України.
Проте вже в цих ранніх творах він часто виявляв себе не так філософом, як радше софістом. (Уживаю цих понять у платонівському розумінні: “філософ” - шукач об’єктивної істини, а “софіст” - шукач ефектів, що для нього слово є знаряддям для досягнення певних заздалегідь визначених цілей). Характер творчости Донцова помітно міняється з другої половини 20-их років. Він продовжує багато публікувати, але його писання стають монотонні. Це безконечне переспівування, з дрібними варіянтами, дуже обмеженого репертуару ідей. Тон цих писань стає щораз більш фанатичний, арґументація щораз більше свавільна, з виразними параноїчними рисами (тлумачення різних подій і явищ, як наслідку змовницької діяльности таємничих “темних сил”). Разом з цим - безкритичне вихвалювання фашизму й гітлеризму та пропаґанда іраціоналізму, антиінтелектуалізму й волюнтаризму.
Як пояснити цей занепад блискучого колись публіциста? Повну відповідь зможуть дати майбутні біографи Донцова, але мені здається, що основна причина полягала в тому, що з часу появи “Націоналізму” він повірив у своє пророче покликання. Від пророка, звичайно, не можна вимагати, щоб він досліджував та дискутував раціонально; він тільки проголошує абсолютні істини та виклинає нечестивих. У першу чергу пророк позбавлений двох прикмет, що конечні для збереження нормальної духової рівноваги: почуття гумору та здібности до самокритицизму. Іншими словами, маємо тут справу з випадком т. зв. “психічної інфляції” : людина утотожнює себе з уявною ролею, маска заступає живе обличчя, думання відривається від контакту з дійсністю. Це не випадок, що початки духового занепаду Донцова збіглися з виникненням націоналістичного руху. Взаємодія між Донцовим ти націоналістичним рухом (що до нього він, як відомо, організаційно ніколи не пристав) була глибока та в рівній мірі фатальна для обох сторін. Наявність цілого великого середовища, яке побожно сприймало його об’явлення, утверджувала Донцова в його пророцьких претенсіях. А для націоналістів Донцов став авторитетним учителем і живим прикладом інтелектуальної безвідповідальности.
У центрі донцовського вчення, як воно зформульоване у книзі “Націоналізм”, стоїть концепція волюнтаризму; сам автор говорить про винний” або “волевий націоналізм”[366]. Хтось міг би сказати: чи ж сильна воля не є бажаною прикметою в одиниці та нації? Отже чому нам заперечувати проти концепції волюнтаризму, навіть якщо вона в Донцова дещо перенаголошена? Але суть справи в тому, що в основі донцовської концепції волюнтаризму лежить засадниче нерозуміння феномену волі Донцов грішить не певною односторонністю (це ще не була б смертельна помилка), а фальшивим схопленням проблеми. Через це його концепція волюнтаризму порочна в самому своєму корені.
Погляньмо на дефініцію волі в Карла Ґустава Юнґа, геніяльного психолога-мислителя 20 століття: “Під волею розумію суму психічної енергії, що стоїть до диспозиції свідомости. Згідно з цим, акт волі означає енерґетичний процес, викликаний свідомою мотивацією. Тому я не назвав би психічної дії, обумовленої несвідомими мотивами, вольовим актом. Воля є психічним феноменом, що завдячує своє існування культурі й моральному вихованню та що в великій мірі відсутній у примітивній духовості”[367]. Іншими словами, воля є функцією взаємодії між психічною енергією і свідомістю. Де нема свідомости, там не доводиться говорити про волю. Тому ми не визнаємо існування вольовости у тварин, що їх поведінка здетермінована інстинктами. Ніхто, наприклад, не скаже, що мурашки обдаровані сильною волею, хоч вони виявляють чудесну наполегливість у будуванні мурашника; це саме стосується перелетних птахів, які безпомилково знаходять свій шлях на відстані тисячі кілометрів. Воля становить специфічно людський феномен, бо людина є єдиною відомою нам істотою у всесвіті, що посідає самосвідомість. При цьому, очевидно, теж велика більшість людських психічних актів має несвідомий, отже не вольовий характер. Юнґ підкреслює недорозвиненість волі у первісних народів, що їх поведінка майже повністю обумовлена несвідомими інстинктами та звичаєвими мотивами. Це саме стосується психології дітей.
366
Я користувався третім виданням Націоналізму (Лондон - Торонто, Українська Видавнича Спілка, 1966). Для пізнання ідейної еволюції Донцова було б цікаво простежити, наскільки це останнє видання, “справлене автором”, відрізняється від першого 1926 року. Я не мав змоги цього дослідити.
367
C. G. Jung, Psychologische Typen. Neunte, revidierte Auflage (Zurich und Stuttgart, Rasher Verlag, 1960), 527 f.