Все королівське військо

Я повернувся в готель і пішов до кафе перекусити, попросивши портьє послати по мене, якщо мені подзвонять. Та ніхто не дзвонив. Тоді я сів у холі і взявся до вечірніх газет. «Кронікл» надрукувала велику передовицю, де вихваляла мужність і здоровий глузд купки людей у сенаті, що дала бій урядовому законопроекту про податки, який нібито мав придушити в штаті підприємництво й ділову ініціативу. Поряд з передовицею впадала в око карикатура. На ній було зображено Хазяїна, чи, власне, фігуру з головою Хазяїна, але з величезним роздутим черевом, у дитячому костюмчику з короткими штанцями, з яких випиналися товсті волохаті ноги. Потвора тримала на коліні великий пиріг з діркою посередині, звідки вона щойно виколупала скорченого чоловічка. На пирозі був напис «Штат», а на чоловічку — «Трудящий громадянин». Із Хазяїнового рота виходила велика бульбашка, з допомогою яких художники коміксів зображують мову своїх персонажів. У бульбашці були слова: «Ну й молодець же я!» Під карикатурою стояв підпис: «Малий Джек Хорнер»85.

Я дочитав передовицю. В ній говорилося, що наш штат бідний і не витримає тягаря, так свавільно йому накинутого. То була стара пісня. Щоразу як Хазяїн завдавав удару — прибутковий податок, податок на корисні копалини, податок на торгівлю спиртним,— починалося те саме. Гаман — це найвразливіше місце. Людина може забути смерть батька, але втрату батькової спадщини — ніколи. Так сказав флорентієць з аскетичним обличчям, батько й засновник сучасного світу, і то були золоті слова86.

«Наш штат бідний!» — завжди репетувала опозиція. А Хазяїн казав: «У штаті до біса бідних людей, це так, але штат не бідний. Уся штука в тому, хто перший встигає до корита, коли дають жратву. Отож я й хочу завернути декому голоблі та врізати по рилу». Потім подавався вперед, із звислим розкуйовдженим чубом і викоченими очима, і, піднявши праву руку, запитував натовп і гаряче небо: «А ви зі мною? Ви зі мною?» І розлягався рев.