Правда про справу Гаррі Квеберта
- Автор: Диккер Жоэль
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-358-8
- Переводчик: Леонид Григорьевич Кононович
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Правда про справу Гаррі Квеберта». Краткое содержание книги:
Твір може зацікавити, зокрема, і молодих письменників, адже автор дає тридцять одну пораду як створити бестселер.
— То це ти писав листи? — вигукнула Нола, вислухавши Калебові пояснення.
— Так…
Вона втерла сльози зворотним боком долоні.
— Та ти здурів, Лютере! Хіба ж можна красти в людей пошту! Ти погано вчинив!
Він засоромлено похнюпився.
— Вибаш… Я пошувався таким шамотнім…
Вона приязно поклала долоню на його могутнє плече.
— Добре, Лютере, нічого страшного не сталося! Адже це означає, що Гаррі чекає на мене! Він чекає! Ми поїдемо разом!
Від цієї думки вона аж засяяла.
— Топі пошастило, Ноло… Ви кохаєте одне одного. І ніколи не пудете шамотні.
Тепер вони рухалися по шосе номер один. Поминули поворот до Гусячої бухти.
— Прощавай, Гусяча бухто! — щасливо вигукнула Нола. — Ти єдине місце тут, яке я згадуватиму з радістю!
Вона засміялася.
Просто так, без причини. І Лютер засміявся теж. Вони розлучалися з Нолою, та розлучалися по-доброму. Раптом позаду завила поліційна сирена. Вони під’їжджали лісу, і саме тут Тревіс вирішив перехопити Лютера і провчити його. У лісі їх ніхто не побачить.
— Це Тревіш! — заволав Лютер. — Якщо він наш жловить, нам клямка.
Його страх передався Нолі:
— Тільки не поліція! Ох, Лютере, зроби щось!
«Шевроле» збільшив швидкість. Двигун у нього був потужний. Тревіс вилаявся і через гучномовець звелів Лютерові зупинитися на узбіччі.
— Не зупиняйся! — благала Нола. — Швидше, швидше!
Лютер до краю «втопив» педаль газу. Відстань між «шевроле» і тревісовою «патрулькою» збільшилася. За Гусячою бухтою шосе почало петляти, і Лютер скористався цим, щоб іще трохи відірватися. Звук сирени подаленів.
— Він виклише підмогу, — сказав Лютер.
— Якщо він зловить нас, я ніколи не поїду з Гаррі!
— То ми втешемо до лішу. Ліш великий, наш там ніхто не жнайде. Ти дісштанешся до мотелю. Якшо мене жгребуть, я нічого не шкажу. Не шкажу, шо ти була жі мною. І ти жможеш втекти ж Гаррі.
— Ох, Лютере…
— Поопіцяй, шо берегтимеш мою книжку! Поопіцяй, шо берегтимеш її на жгадку про мене!
— Обіцяю!
Він крутонув кермо, й авто заїхало в чагарі на узліссі. А потім зупинилося за густим ожинником. Вони хутко вилізли надвір.
— Піжи! — вигукнув Лютер. — Піжи!
Вона побігла колючими хащами. Подерла сукню і подряпала обличчя.
Тревіс вилаявся. Чорного «шевроле» більше не було видно. Він додав газу і, не помітивши чорного кузова в чагарях, далі мчав по першому шосе.
Вони бігли лісом. Нола попереду, Лютер за нею: він був високий і насилу ухилявся від навислих гілок.
— Піжи, Ноло, не жупиняйшя! — закричав він.
Вона незчулися, як опинилися на узліссі, коло Сайд-Крік-лейну.
Дебора Купер дивилася з вікна своєї кухні в ліс. Раптом їй здалося, наче поміж деревами щось рухається. Пригледівшись, побачила дівчину, яка чимдуж мчала лісом, а за нею гнався якийсь чоловік. Старенька побігла до телефону і набрала номер поліції.
Не встиг Тревіс зупинитися на узбіччі, як йому зателефонували з диспетчерського центру: неподалік він Сайд-Крік-лейну помітили дівчину, за якою гнався якийсь чоловік. Він підтвердив отримання повідомлення, розвернувся і, ввімкнувши маячок і сирену, помчав до Сайд-Крік-лейну. Проїхавши з півмилі, помітив у лісі якийсь відблиск: вітрове шкло! В чагарях стояв чорний «шевроле». Він зупинився і підійшов, тримаючи напоготові револьвер: нікого. Сів у свою автівку і поїхав до Дебори Купер.
Вони зупинилися неподалік від берега і перевели дух.
— Думаєш, ми втекли? — запитала Нола в Лютера.
Він прислухався: було тихо.
— Трепа трохи жашекати тут, — сказав він. — У ліші ми в пезпеці.
Нолине серце калатало. Вона думала про Гаррі. Думала і про матінку. Вона скучила за нею.
— Дівчина в червоній сукні, — пояснювала Дебора полісменові Довну. — Бігла до берега. За нею гнався чолов’яга. Я його не розгледіла, та він ніби високий і кремезний.
— Це вони, — сказав він. — Можна скористатися вашим телефоном?
— Так.
Тревіс зателефонував додому начальникові поліції Пратту.
— Вибачте, що заважаю вам відпочивати, але тут щось чудне коїться. Я застав у Аврорі Лютера Калеба…
— Знову?
— Так. Та ще й цього разу він посадив до себе в авто Нолу Келлерґан. Я хотів його перехопити, але він утік од мене. Чкурнув у ліс разом із Нолою. Здається, він чіплявся до неї. Ліс густий, і сам я не впораюся.