Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

Просвітництво допускало змагання і суперечності в ході конструювання Східної Європи і навіть наполягало на парадоксі яко невід’ємній рисі цього конструкта, але така відверта нестійкість об’єкта дискурсу правила за засіб приховування внутрішньої нестійкості розхитаного суб’єкта, котрий гарячково займався іншим пекучим проектом — винайденням Європи Західної. Просвітництво винесло всі свої найдошкульніші клопоти на чільний план — достоту на географічну лінію континентального поділу, — аби застосувати й розвинути їх у ході конструювання Східної Європи: природу людини, зв’язок між манерами і цивілізацією, стремління філософії до політичної влади. Тож на кінець XVIII сторіччя Східна Європа та Західна Європа зустрілися одна з одною на мапі у свідомості епохи Просвітництва, географічну інформацію було впорядковано відповідно до пріоритетів філософії, а філософська програма розроблялася в лоні географії.

Нестійкість ідеї Східної Європи посилювалася мінливістю кордонів протягом XVIII сторіччя, яка постійно змінювала обриси політичних компонентів цього географічного терену. Територіальна плутанина, породжена поділами Польщі та відступами Османської імперії, викликала геополітичну невизначеність на одному боці терену, а суто географічна невизначеність кордону між Азією та Європою стояла на заваді чіткій демаркації по інший бік. Міжнародні відносини спричинилися до образу Східної Європи яко терену геополітичного (503) хаосу, рухливих кордонів та зникомих частин, але цей образ, своєю чергою, задавав культурний клімат, у якому відносини планувалися й обговорювалися. Дипломатія, картографія та філософія сполучилися у трикутник взаємного схвалення, підсилення і виправдання. Зв’язок між ними інколи відкрито проявлявся, коли, наприклад, філософський географ виконував дипломатичну місію, як-от Сеґюр у Санкт-Петербурзі або Отрів у Яссах. Якщо говорити загальніше, то порядок денний міжнародних відносин зумовлював винаходжування Східної Європи відповідно до фантазій про вплив і домінування. Можна, звісно, стверджувати, що будь-яке знання дає владу і що будь-який дискурс є підспудно дискурсом домінування, але у випадку Східної Європи та Орієнту зв’язок між ними виявляється дуже тісним. Вольтерів «Карл XII» — філософська основа для конструювання Східної Європи — це відверта розповідь про військове завоювання. Мадам Жоффрен вирекла, що полякам «призначено бути поневоленими», а Тотт повчав своїх читачів «знати молдаван», зображуючи для них у деталях стратегію тілесної дисципліни. Ідея Східної Європи не завжди виступала безпосередньою спонукою до завоювання, але її нерідко сприймали як ледь уловне запрошення до цього акту. Не викликає сумніву, що, винаходячи Східну Європу, Просвітництво створило культурний контекст для зухвалих владних проектів панування XVIII та подальших сторіч.