Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Це правило сформульоване некоректно. Територіальна підсудність конкретного суду визначається межами району, міста, району у місті. Якщо тлумачити коментовану норму дослівно, то для того, що б опитати свідка за місцем проживання у Галицькому районі міста Львова, Сихівський районний суд міста Львова повинен давати судове доручення Галицькому районному суду міста Львова, який знаходить в одному й тому самому будинку по вул. Чоловського, 2 кількома поверхами нижче.
Вважаємо, що судове доручення є способом збирання доказів, якщо певні дії потрібно вчинити за межами міста або району діяльності суду. Якщо місто поділене на кілька районів, то усі дії в межах цього міста доцільно вчиняти суду, який розглядає справу, без доручень.
Якщо судове доручення дає апеляційний суд (на практиці такі випадки майже не зустрічаються), територіальна підсудність якого поширюється на всю область, то необхідні дії він може доручити суду іншої області.
3. На наш погляд, ч. 1 коментованої статті містить імперативну норму. Слід розуміти, що суд, який розглядає справу, зобов’язаний доручити певні процесуальні дії іншому суду, якщо збирання необхідних доказів вчиняється за межами району діяльності першого суду. Якщо, не зважаючи на це, суд, який розглядає справу, почне збирати докази за межами своєї територіальної підсудності, ці докази слід вважати недопустимими, оскільки вони одержані з порушенням встановленого порядку.
4. Ст. 132 встановлює процесуальні правила збирання доказів, якими повинні керуватися суди при винесенні ухвали про судове доручення. У випадку порушення цих правил, зібрані іншим судом фактичні дані втрачають свою доказову силу.
В кожному випадку необхідності виконання судового доручення суд постановляє ухвалу про судове доручення, де коротко вказує на суть справи, що розглядається, осіб, які беруть в ній участь, обставини, що підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, який виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Вважаємо, що в цій ухвалі обов’язково зазначати також місцезнаходження осіб, які беруть участь у справі, оскільки в протилежному випадку суд, який виконує доручення, не зможе повідомити їх про час та місце проведення судового засідання.
Ця ухвала обов’язкова для суду, якому вона адресована. Недопустимим є винесення і направлення судом замість відповідної ухвали, листів, запитів, відношень, де б описувалася суть справи і питання, які слід з’ясувати.
Ухвала про судове доручення оскарженню не підлягає. Ухвала, одержана судом, якому доручено вчинити певні дії, не може переадресовуватися іншим судам.
Суду, якому адресоване судове доручення, надсилається ухвала. Сама справа залишається в суді, який розглядає справу. Суд, який виконує судове доручення, окремої справи щодо судового доручення на заводить.
5. Хоча стаття вказує, що всі судові доручення повинні бути виконані в судовому засіданні за правилами, встановленими ЦПК, цілком реально припустити, що виконання певних доручень, вимагатиме їх здійснення поза межами суду, наприклад, огляд речей, нерухомості, допит свідків, які не мають можливості з’явитися до суду, і т. д.
Суд, який виконує доручення, повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, але їх неявка не перешкоджає суду виконати дії, вказані в дорученні. Мається на увазі, що особи, які беруть участь в справі, мають право бути присутніми під час судового засідання, на якому буде виконуватися судове доручення. Їх присутність не є обов’язковою. Стосовно осіб, яких потрібно викликати з метою виконання доручення (наприклад, виклик свідків з метою отримання їх свідчень) і які безпосередньо вказані в дорученні (в т. ч. їх адреси), то явка останніх є обов’язковою, оскільки в випадку неявки, судове доручення не може бути виконаним.
Збирання доказів, передбачених в судовому дорученні, здійснюється судом в порядку, передбаченому ЦПК.
6. ЦПК не встановлює строку виконання судових доручень, тому цей строк визначається судом, який виконує доручення. І це зрозуміло, оскільки у відносинах надання/виконання судових доручень, строк виконання не може визначатися в односторонньому порядку, бо це буде розцінюватися як втручання в роботу суду, порушуватиме графіки розгляду справ у відповідному суді. Тому строк виконання судового доручення визначається на розсуд суду, який виконує це доручення.
7. У випадку виконання доручення, протоколи і всі зібрані при виконанні судового доручення докази, повинні бути надіслані суду, який розглядає справу негайно. Всі отримані в порядку судового доручення матеріали, протоколи, повинні оголошуватися в судовому засіданні судом, який розглядає справу по суті і досліджуватися в загальному порядку. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення», коли докази, що є в справі, зібрані в порядку, виконання судового доручення, суд може обґрунтувати ними рішення лише при умові, якщо вони були ними оголошені в судовому засіданні і досліджені у сукупності з іншими матеріалами справи. З цими матеріалами повинні бути ознайомлені особи, які беруть участь в справі, їх представники, а в необхідних випадках і експерти чи спеціалісти.