Пан Ніхто — Збірка
- Автор: Райнов Богомил
- Серия: Эмиль Боев #1
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00246-0
- Переводчик: Юрій Чикирисов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пан Ніхто — Збірка». Краткое содержание книги:
— Чи не вважаєте ви, що Сеймур міг довідатися про наші плани?
— Ні. Якщо ви не зробите дурницю й самі не повідомите його.
— Він міг би довідатися й без моєї допомоги. Наскільки мені відомо, і шепіт записується…
— Не ставайте бранцем страху, Майкле, — усміхнулася жінка. — Ми з вами не настільки підозрілі, щоб комусь треба було прислухатися до нашого шепоту. — Вона кинула поглядом довкола, неначе пересвідчуючись, чи Сеймура справді немає поблизу, а тоді додала: — А я думала, що ви забули мою пропозицію…
Пароплав на Мальме відходив аж о шостій вечора, і Дороті вирішила використати вільний час на останні покупки. Вона, слава богу, не запросила мене допомагати їй у полюванні на русалочок і датські герби. Я повернувся до кімнати, кинув піджак на стілець й обрав свою улюблену робочу позу — горизонтальну.
«Гадаю, ти добре знаєш Тодорова», — говорив генерал, коли відряджав мене. Я справді так гадав. А тепер виявилося, що ми обоє помилялися.
Спочатку я знав тільки Маргариту. Але пізніше коло Маргарити став огинатися Тодоров. Він був приятелем чи то її тітки, чи то її дядька, чи щось таке. І прагнув, звісно, стати другом і Маргарити. Це не дратувало мене, може, тому, що я не сприймав його як можливого суперника. За кілька місяців становище змінилося, одначе тоді я сказав собі, що коли жінка надумає втекти, вона зробить це і з Тодоровим, і без Тодорова.
Вперше я зіткнувся з ним на вулиці. Була весна, робочий день скінчився, й ми з Маргаритою йшли Руським бульваром, бо я забіг за нею в університет. Ми саме проминали скверик біля військового клубу, коли назустріч нам з'явився елегантний чоловік західного типу і з болгарським обличчям. Я звернув на нього увагу, бо він дивився на неї більше ніж пильно. Маргарита не виняткова красуня, і в жодному разі не кінозірка, але чомусь чоловіки на вулицях завжди задивлялися на неї. І це не дратувало мене. Хочу сказати, вже не дратувало, бо я давно до цього звик.
Тільки отой болгарський західняк, що йшов назустріч, не тільки пас її очима, а й усміхався. Я вже хотів щось вдіяти, коли Маргарита усміхнулася теж, і обоє зупинилися, привіталися й почали обмінюватися репліками на зразок: «Як поживає такий-то?» і «Що поробляє така-то?».
Оскільки вони обоє порозумілися, а розмова мене не дуже цікавила, я продовжував повільно іти, щоб Маргарита могла мене наздогнати. Через дві хвилини вона порівнялася зі мною, задихана, і замість подякувати мені за тактовність почала за звичкою вичитувати мені:
— Ти просто не можеш не показати свою невихованість.
— Зовсім ні, — заперечив я. — Річ у тому, що ми з тобою по-різному виховані.
— Саме так!
— Я, наприклад, ідучи з тобою, маю смішну звичку знайомити тебе з тим, хто нас зупинить…
— Я також хотіла вас познайомити, але ти ж утік…
— Коли б я знав, що ти готуєш мені такий сюрприз, неодмінно б дочекався кінця розмови…
— Ти неможливий! — зітхнула Маргарита, що на її мові означало капітуляцію.
А потім, неначе й не було суперечки, заходилася пояснювати мені, які зв'язки в Тодорова з її тіткою, який він милий і яку відповідальну посаду займає у зовнішній торгівлі.
За кілька днів щастя усміхнулося й мені, тобто з'явилася нова нагода познайомитися з тією милою людиною. Цього разу я не мав жодної можливості втратити шанс, оскільки він сам запросив нас у гості.
В дужках кажучи, коли і є щось огидніше для мене, крім писання листів, то це гостювання. Тут, однак, відмова виключалася, бо Маргарита розцінила б її як неприязнь, вважай, ревнощі. Але я справді недостатньо симпатизував цій милій людині. Не знаю, чи існує кохання з першого погляду, але для мене неприязнь з першого погляду — факт, й історія з Тодоровим від самого початку була пов'язана саме з цим почуттям, зовсім безпідставним, бо я взагалі не знав його, а коли трохи й узнав, не міг сказати про нього нічого поганого. Єдина характеристика, яку я міг дати, вичерпувала твердження, що він повна протилежність мені.
Отже, ми пішли в гості, й господар справді прийняв нас дуже гостинно і весь час тримався мило, до того мило, що людям, як я, які не люблять багато цукру в каві, стало б млосно.
— Ви можете витерти взуття отут, — зауважив Тодоров, ввівши нас у передпокій, але це було сказано так доброзичливо, наче він дбав не про чистоту квартири, а про чистоту нашого взуття.
Лише після того нас впустили до вітальні. Вітальня, як й інші приміщення, являла справжню перлину декорування й сучасної техніки. Втішений загостреним інтересом Маргарити до інтер'єра, господар одразу заходився пояснювати й наочно демонструвати якості небесно-синього килима на всю підлогу, надсучасних меблів, телевізора, радіоли, магнітофона, комбінованої бібліотечки-бару з вітриною для сувенірів і т. ін., і т. п.