Гра в бісер

Коли Праваті найбільше любила бенкети, врочисті процесії, розкішний, багатий одяг, оздоби й численну челядь, то Даса волів шукати втіхи в своєму садку, де він наказав посадити рідкісні, дорогі дерева й квітки, розвів папуг та інших барвистих пташок і мав звичку щодня годувати їх і розважатися з ними. Крім того, його вабили науки; як вдячний учень брахманів, він вивчив багато віршів і мудрих висловів, опанував мистецтво писання й читання, завів собі писаря, який умів готувати пальмове листя для письма і під вправною рукою якого почала рости маленька бібліотека. Тут, серед книг, у невеличкій розкішно опорядженій кімнаті, де стіни були оббиті коштовним деревом з суцільним різьбленням, частково позолоченим, що зображувало сцени з життя богів, він часом слухав диспути запрошених для цієї мети брахманів, найкращих зпоміж жерців учених і мислителів, про священні справи, про створення світу, про майю великого Вішну, про святі Веди, про силу жертви і про ще більшу силу аскези, завдяки якій смертна людина досягає такої величі, що перед нею тремтять навіть боги. Ті брахмани, що найкраще промовляли, спе3речалися і обґрунтовували свою думку, отримували щедрі подарунки, дехто як нагороду за перемогу в диспуті вів додому, наприклад, добру корову, і було щось кумедне й водночас зворушливе в тому, як великі вчені, що тількино цитували й тлумачили вірші з Вед, розумілися на сузір’ях і світових океанах, розходилися додому зі своїми почесними нагородами горді й набундючені або й зчиняли запеклу сварку за них.

Взагалі раджі Дасі з його багатством, щастям, садком і книжками інколи все, пов’язане з життям і людською природою, здавалося дивним і сумнівним, зворушливим і водночас кумедним, як ті марнославні брахмани, ясним і водночас темним, бажаним і вартим зневаги. Чи він милувався квітками лотоса на ставу в своєму садку, чи пишною грою барв у пір’ї павичів, фазанів та рогодзьобів, чи позолоченим різьбленням на стінах палацу, — все це здавалося йому інколи божественним, немовби осяяним теплом вічного життя, а інколи, чи навіть водночас, він вловлював у ньому щось несправжнє, ненадійне, сумнівне, якийсь нахил до минущості і зникнення, готовність повернутись у безформне, у хаос. Так само як він, раджа Даса, був принцом, тоді пастухом, потім дійшов до того, що став убивцею і волоцюгою, аж поки нарешті знов піднявся до становища володаря, не знаючи, які сили вели його й керували ним, невпевнений у завтрашньому дні, так і всюди примхлива майя життя поєднує в собі шляхетне й підле, вічне й смертне, велике й смішне. Навіть його кохана, навіть прекрасна Праваті часом на якусь мить здавалася йому позбавленою чарів і кумедною, він помічав, що в неї надто багато браслетів на зап’ястках, надто багато пихи й тріумфу в погляді, надто прагне вона надати гідності своїй ході.