Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Ой матінко моя, Ой матінко моя,
Тепер я не твоя, Тепер я не твоя,
Тепер я вже того пана, Хіба тоді твоя буду,
Що завдаток дано. Як строку добуду.
Серед строкарських пісень є значна частина жіночих. Вони побудовані переважно у формі діалогу або звертання до матері, батька, в яких висловлюються почуття жалю, страху, тривоги, розпачу, нарікання:
Ой матінко-зірко,. Добре тобі, тату,
Як у строку гірко Задаточки брати!
Куди хилять, то й хилюся, Прийди, тату, подивися,
Бо я всіх боюся. Як їх заробляти!
У цих піснях, де говориться про молоду дівчину чи хлопця, що їх батьки віддали на службу за завдаток, до мотивів соціальної недолі долучається родинно-побутова тематика: передається психологічна напруга чи нерозуміння у стосунках між батьками і відданими на службу дітьми. Наприклад, дочка звертається до матері:
Ненько моя, вишня, чи я в тебе лишня,
Що ти мене сюди дала, де я непривишна?
У кінці розмови мати відкриває дочці причину її тяжкої долі — вона прокляла її, коли та ще була дитиною:
Тоді я, дитя моє, тебе проклинала,
Як на гору йшла, тебе несла, ще й води набрала.
Такі діалогізовані ліричні розповіді про важке становище най-мички-строкарки, повні жалю, туги, відчаю, підсилені мотивом страждання через прокляття та віру в магію слова, виявляють спорідненість із баладними піснями.
Особливою верствою українського населення були діди-жебраки. Як свідчать історичні документи, ці люди виконували свої твори не просто з метою випросити милостиню. Вони утворювали своєрідні жебрацькі громади, які діяли за всіма законами напівтаємних братств (з певними умовами вступу та поведінки), подібно до кобзарських громад. їхній репертуар міг складатись із історичних пісень чи пісень-хронік, але вони також мали свої особливі пісні, які виконували, просячи милостиню. Ці пісні в народі та фольклористичній літературі 19 ст. називалися «просьбування» або «жебранки»:
У них основний мотив — прохання допомоги: дати одяг, їжу чи хоч якісь гроші для існування, як правило, поєднувався з молитовними мотивами накликання добра і процвітання, прохання Божої милості на добродійних людей, що помагають жебракові:
Особливості побудови таких пісень полягають в тому, що вони, подібно до плачів, не мають силаботонічної структури, виконуються речитативом у супроводі музичного інструмента, що наближає їх виконання до дум. Така форма сприяє високому рівню їх імпровізації.
Нові соціальні умови, пов'язані з обезземеленням селян, що спричинили їх зубожіння, примушували шукати нових способів заробітку. Не маючи жодних засобів для існування, селяни покидали домівки і йшли найматися на роботу в промислові райони, де будівництво фабрик і заводів створювало нові робочі місця. У II половині 19 ст. постійним місцем заробітчанства стали Таврія і Бессарабія. Крім поміщицьких латифундій, там була велика кількість винокурень, смолокурень, цукроварень, ґуралень, шахт, тому туди тисячами збирались розорені селяни у надії заробити на шматок хліба. Сподівання на великі заробітки часто виявлялися марними: тяжка виснажлива праця забирала здоров'я, несправедливий розрахунок заганяв людей у ще більші злидні.
Заробітчанські пісні, що генетично та тематично пов'язані з бурлацькими, наймитськими, строкарськими, мають і свої особливості. Попри змалювання важких умов життя (праця з раннього ранку до пізньої ночі, напівголодне існування, ночівля у холодних бараках та ін.) з'являється тема виробничого каліцтва, започаткована окремими елементами вже у строкарських піснях. Нерідко траплялись і смертні випадки: