Капітани піску. Габрієла

Про квіти і вази

Політична боротьба вплинула і на вибори в братстві св. Жорже. Чимало було таких, що бажали, аби єпископ примирив різні тенденції, повторивши експеримент Атаулфо Пассоса. Непогано було б побачити біля вівтаря святого воїна як прихильників Бастоса, так і однодумців Мундіньйо. Але який шанований не був єпископ, одягнений в червону митру, йому це здійснити не вдалося.

Відверто кажучи, Мундіньйо не брав близько до серця це передвиборче вовтузіння в братстві. Він щомісяця сплачував внески, — на цьому справа і закінчувалась. Мундіньйо сказав єпископу, що коли він не візьме участі у виборах, то ладен голосувати за кандидата, на якого вкаже єпископ. Але Доктор, що мав на оці посаду голови, упирався, водночас, розгорнувши серед парафіян бурхливу діяльність. Судячи з усього, Маурісіо Каїрес, людина віруюча і віддана, буде знову переобраним. І цим він головним чином завдячуватиме інженеру.

Бурхливе закінчення його роману з Малвіною жваво обговорювалося в місті. Хоча діалога на набережній між Мелком і Ромуло ніхто й не чув, поширювалося щонайменше десять версій, одна за одну принизливіша і неприємніша, — немовби Мелк поставив інженера на коліна тут, прямо на набережній, і Ромуло немовби прохав пощади. Чутки перетворили його в аморальне чудовисько з небаченими вадами, в підлого спокусника, що загрожував міцній ільєуській родині. «Жорнал до Сул» присвятив Ромуло одну з найдовших і найкрасномовніших своїх статей, яка заповнила всю першу і половину другої шпальти. Згадувана у статті мораль, біблія, честь сім'ї, достоїнство Бастосів, їхнє зразкове життя, розпуста опозиціонерів, в тому числі і їхнього лідера, повія Анабела під виглядом танцівниці і необхідність врятувати Ільєус від розкладу, який уже торкнувся всього світу, перетворювала її в антологію моральності, до речі, вельми об'ємну…

— Прямо антологія безглуздя, — обурювався Капітан.

Палали політичні пристрасті. Стаття ця багатьом в Ільєусі дуже сподобалась, особливо старим дівам. Маурісіо Каїрес просторо цитував її у своїй промові при вступі на посаду голови братства, де його переобрали вдруге: «…Авантюристи, що прибули із центрів, де панує корупція, немовби для проведення незрозумілих і непотрібних робіт, хочуть розкласти чисту душу мешканців Ільєуса…» Інженер став символом розпусти і аморальності. Можливо, головним чином тому, що, тремтячи від страху, втік із готелю і тайкома пробрався на пароплав, навіть не попрощавшись із друзями.

Якби Ромуло спробував захищатися, боротись, то неодмінно знайшов би підтримку в декого. Антипатія, що виникла у всіх до нього, не торкнулася, проте, Малвіни. Звичайно, ретельно аналізувався і обговорювався їхній флірт, поцілунки в кіно і біля воріт, були й такі, що билися об заклад, беручи під сумнів її незайманість. Але, мабуть, тому, що стало відомо, як дівчина без страху зустріла розгніваного батька, як вона опиралася і не схилила голови, коли він шмагав її нагайкою, місто симпатизувало їй. Коли десь за два тижні після всього Мелк повіз Малвіну в Баїйю, щоб запроторити її в школу Мерсе[89], в порту зібрався натовп, який проводжав її, прийшли навіть подруги з монастирської школи. Жоан Фулженсіо подарував їй коробку цукерок, потиснув руку і сказав: