Останній пророк

Елісеба поспішається, щоб швидше оповісти сьогоднішній випадок, висвітлити, дати відчути Марті всю глибину образи. А слова, не встигаючи за почуттям, зашпортуються одне за одне:

— І хоч би одна з них заступилася!.. Шестеро було їх перед тобою! Ані одна! Всі відступилися від мене! Наче від прокаженої! Почала я казати, що якби і дванадцять синів мала — всіх без вагання віддала б Месії! Хотіла сказати, що не в тім материнська любов, щоб тремтіти за тіло дітей своїх… Та де там! Не встигла! Ти саме тоді й прийшла, коли несамовито кричали вони на мене, що виключив, виключив мене Господь зі спілки вірних своїх!.. А ти кажеш, — мені здається… здається!

Мабуть, виладувавши з душі ввесь тягар сьогоднішньої образи, — не має вже Елісеба чого гамуватися. Уста їй здригаються, а з широко відкритих очей починають текти нестримувані сльози. А Марта жалісливо дивиться на неї, ступає на горішній східець, стає поруч, бере за руку й потішливо заглядає в вічі:

— Перестань, Елісебо! Не суши свого серця! Слізьми нічого не направиш! Не нарікай! Хоч і не чула я всього, що говорилося біля криниці, але уявляю собі, як мусить тобі боліти серце. Але ж уяви собі й ти, як мусить боліти серце матері, яка лише згадає про меч, про війну, про пролив крови! Про всі ті страшні речі, які можуть зачепити й її дітей. Ще й досі можемо чути від старих про жорстоку, криваву добу Макабейських{6}. Про тую матір їхню Сальомею, що мусіла придивлятися до смерти й мук кожного з синів… Ми знаємо про неї, але скільки було після неї! Кожне незадоволення Іродом викликає заколот, а з ним річки синівської крови й материнських сліз. І хоч би з того нарід щось доброго мав! Пересварилися і викров’янилися лише, а чужинці й далі панують над нами. І я тобі також признаюся, що як-но подумаю про криваву боротьбу, що може знову розпочатися на нашій землі, як-но уявлю собі, що й мої сини могли б у ній кривавитися… Як уявлю собі все це, — мені аж моторошно стає, й світ Божий немилий робиться! Та яке ж материнське серце може радіти чуткам про війну, про кров, про сльози, що тектимуть із її дітей? Ти справді уяви собі, Елісебо, як є матері! Тоді ти зрозумієш і нас, які…