Львів. Кава. Любов [збірка]

На ранок вона хутенько запакувала чудернацького листа в обраний заздалегідь красивий конверт з ромашками і відправила на адресу абонентської скриньки, орендованої на п’ять років в одному з найстаріших поштових відділень Львова – принагідно для цієї справи. А за п’ять років, відведених на здійснення заповітних мрій, вона відкриє цього листа і… вже напевне знатиме, що сталося з мріями. Злата все зробила як належить. Якби ж можна було хоч краєчком ока, хоч на мить зазирнути у майбутнє, котре чекає її за п’ять років… Буде все так, як вона загадала, чи інакше? Але годі про це думати, Роман сказав забути про листа і зосередитися на роботі з мріями.

Минув день. А Злата ледь не щохвилини згадувала про ті «мотиваційні» листи, намагалась заговорити про них із Марійкою, однак та опускала очі, переводила розмову на інше, зрештою сказала, що нічого не писатиме, бо то – пусте. Та Злата встигла запримітити у кошику для сміття кілька зіжмаканих аркушів. Марійка написала, але не відправила. Чому? Коли подруга вийшла з кімнати, Злата дістала й розгорнула один аркуш. І все стало на свої місця. Марійка була до безтями закохана. У Романа, їхнього психолога. Усі її слова були для нього. Отакий лист. Злата хутко повернула аркуш до кошика зі сміттям. То не її справа. Вона вже й шкодувала, що полізла читати чуже…

Ще кілька днів промайнуло у нервовому напруженні та думках про ті листи. Аж раптом Злата пригадала, що забула покласти у конверт своє теперішнє фото, як то радила мотиваційна програма. Для неї – невиліковної перфекціоністки – це була справжня проблема. Звісно, правила не дозволяють відкривати лист у майбутнє раніше, ніж за п’ять років, але ж світлина… У листі має бути світлина. Злата довго мучилася і ходила колами, аж поки зважилася порушити правила – дістати листа, вкласти туди забуту світлину і закинути назад до скриньки. Вона не читатиме, лише додасть фото, щоб усе було як належить. Зрештою, минуло лише три дні. Що таке три дні супроти довгих п’яти років?

Того ранку вона схопила обрану світлину, перед парами швиденько забігла на пошту, відчинила дверцята абонентської скриньки, але… свого листа там не знайшла. Натомість її очікував інший – у цупкому брунатному конверті з химерним візерунком (таких вона досі не бачила в продажу), з чітко витиснутою датою на поштовому штемпелі – 14 квітня 2012 року. Відправник і отримувач – вона сама. Обидві адреси на конверті старанно виведені круглим, красивим, без сумніву, її почерком, проте адреса відправника видалась їй незнайомою. Старопустомитівська – вона й не знала, що десь у Львові є така вулиця. Мабуть, це стара назва?