Ваш покірний слуга кіт
- Автор: Сосэки Нацумэ
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Дзюб
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Ваш покірний слуга кіт». Краткое содержание книги:
Герої повісті — коти і люди. У японських книжках для дітей прийнято зображати тварина як маленького чоловічка з головою звіра. Коти в повісті Сосекі — це маленькі чоловічки в масках. Серед них зберігаються ті ж соціальні відмінності, що й серед людей, адже вони живуть у світі, де служниця часто розцінюється нижче кішки. У повісті вони на ролі клоунів: розігрують інтермедії між основними номерами. Але якщо коти схожі на людей, то вірно і зворотне: багато людей не краще тварин.
— У другому томі хрестоматії? Як це у хрестоматії?
— А ось так: те, що перекладаю, входить у другий том хрестоматії.
— Не жартуй! Хочеш, помститися за павині язички?
— Я не такий базікало, як ти, — крутнув вусом господар без найменшого збентеження.
— Подейкують, що в давнину якийсь чоловік спитав Сан’йо [52]: «Чи останнім часом вам траплявся видатний твір?» А той витягнув записку конюха з вимогою віддати борг і сказав: «3 найвидатніших творів, написаних недавно, на перше місце я ставлю оцей». Хто знає, може, і в тебе зненацька пробудився тонкий естетичний смак. Прочитай-но, я спробую його оцінити, — промовив Мейтей-кун тоном неабиякого знавця літератури.
Голосом ченця із секти Дзен [53], що читає заповіти великого Дайто Кокусі [54], господар почав:
— Велетень Тяжіння.
— Що?
— Велетень Тяжіння. — це заголовок.
— Дивний заголовок. Ніяк не второпаю, що він означає.
Очевидно, йдеться про велетня, на ім’я Тяжіння.
— Не зовсім певен, але це ж тільки заголовок. Облишимо це і підемо далі. Читай якомога швидше, у тебе приємний голос, я охоче послухаю.
— Тільки не перебивай, — попередив господар і читав далі: «Кет виглядає з вікна надвір. Там діти граються м’ячем. Вони підкидають його вгору. М’яч летить усе вище і вище. А за мить падає. Діти знову підкидають його вгору. І так багато разів підряд. І щоразу м’яч падає на землю. «Чому він не летить усе вище і вище?» — запитує Кет. «Бо в землі живе велетень, відповідає мати. — Це Велетень Тяжіння. Він, дуже сильний. Усе на світі притягує до себе. Притягує будинки до землі. Якби він їх не притягував, вони полетіли б. І діти полетіли б. Ти, напевне, бачила, як опадає листя. Це їх кличе до себе Велетень Тяжіння. Тобі з рук, напевне, падала книжка. Це Велетень Тяжіння кликав її: «Іди сюди». М’яч піднімається в небо, але тут його кличе Велетень Тяжіння, і він падає на землю».
— Це все?
— Правда ж, гарне оповіданнячко?
— Атож, я просто зворушений. Так несподівано дістав віддяку за тотімембо.
— Ніяка це не віддяка. Просто оповідання мені сподобалося і я вирішив його перекласти. Невже ти не згоден зі мною? — господар, намагався заглянути за окуляри в золотій оправі.
— Оце так диво! І не сподівався, що ти на таке здатний. І я попався на гачок. 3даюсь, здаюсь, — признав Мейтей-кун свою поразку, та господар нічого не второпав.
— Я й на думці не мав робити цього. Просто оповідання мене зацікавило. І я вирішив його перекласти. Оце й усе.
— Ну й потішно вийшло! Не вистачало тільки твоїх пояснень. Вражаюче! Я в захваті!
— Нема чим захоплюватися. Недавно я кинув малювати акварелями й узявся до письменницької роботи.
— Та хіба порівняєш твої картини без перспективи, без гармонії барв з перекладом. Тут я схиляю голову!
— Якщо ти вже мене так розхвалюєш, я ще ревніше візьмусь до літературної творчості, - господар ніяк не хотів збагнути гостевої мови.
Тим часом у кімнату зайшов Канґецу-кун.
— Радий тебе бачити. Я щойно прослухав один пречудовий твір і відчув, що дух тотімембо нас покинув, — загадково натякнув Мейтей-сенсей.
— Невже? — здивувався Канґецу. Тільки господар нічого не второпав і був незворушний.
— Недавно до мене заходив чоловік на ім’я Оті Тофу з твоєю рекомендацією, — звернувся господар до Канґецу-куна.
— Таки заходив? Цей Оті Тофу — чесний хлопець, але не без химер. Тому я побоювався, що він завдасть тобі клопоту. Але ж він так благав познайомити…
— Особливого клопоту я з ним не мав…
— А він нічого не розповідав тобі про своє ім’я?
— Ні, про це, здається, не було мови.
— Та невже? Він же має звичку кожному новому знайомому пояснювати своє ім’я.
— Як це пояснювати своє ім’я? — втрутився Мейтей-кун, що давно чекав слушної нагоди приєднатися до розмови.
— Він страшенно ображається, коли його ім’я «Kоті» читають за оном [55] як «Тофу».
— Чого б це? — поцікавився Мейтей-сенсей і вийняв із шкіряного капшука, гаптованого золотом, пучку тютюну «кумої».
— Він завжди попереджує: «Moє ім’я не Оті Тофу, а Оті Коті!»
— Дивно, — вимовив Мейтей, глибоко затягнувшись.
— Причина в його захопленні літературою. Він пишається тим, що його ім’я та прізвище римуються, а як прочитати «Oтi Коті», то вийде ціла фраза «тут і там». Отож, коли хтось читає «Коті» за оном як «Тофу», він скаржиться: «Скільки їм не тлумач, усе марно».
— Це вже справжнє дивацтво, — промовив Мейтей і спробував пустити дим носом, але раптом, стиснувши в руці люльку, закашлявся — дим, не дійшовши до ніздрів, потрапив у дихальне горло.
52
Рай Сан’йо (1780–1832) — конфуціанський філософ та історик
53
Секта Дзен — одна з буддійських сект
54
Дайто Кокусі (1282–1337) — посмертне ім’я Сюхо Мьотьо, ченця буддійської секти Ріндзай, яка вважається відгалуженням секти Дзен
55
Он — китайське читання ієрогліфа