Проклятий камінь

Як увійти в ці кімнати, треба було мерщій відчиняти віконця і впускати повітря, бо запах був щоправда приємний, наче з кадила, але такий сильний, аж голова заверталася. Увесь крам лежав тут так, як прийшов валкою до Львова, в узликах, скринях, белях, коробках, бочівках, міхах або в ликових козубах. На них чорною краскою виписані були різні знаки й букви.

При самім вході до крамниці висів образ Матері Божої і під ним безнастанно, днем і ніччю горіла оливна лямпа, а майже над дверима були викуті в камені великими буквами слова: «Все з Богом!»

У тій крамниці всі стіни аж під саме склепіння заставлені були шафами й поличками з ясеневого дерева, а на всіх поличках стояли слої з поливаної глини, всі однакові, а кожний гарно мальований і на кожнім латинський напис. Тут продавали на малу вагу, а там на велику. Але були тут також такі незвичайні речі, яких не було на поличках, найдорожчі та найкращої якости, все замкнені під ключем.

За тією крамницею позаду була кімната з вікном на подвір'я, сильно закратованим. У тій кімнаті два широкі столики, стіл із книжками й велика скриня, ціла залізна зі штучним замком на два ключі. У тій скрині були гроші й важні папери. Тут усе сидів Ляшкевич при однім столику, бо другий був для пана Шпитка до писання. На тім столику лежала величезна книга, що ледве її двигнеш, уся в білу віслячу шкіру і мосяж оправлена. Її нікому не вільно було рушити, наче б то якась святість була. У цій книзі записували, хто що панові Шпиткові і що кому пан Шпитко був винен, і які торги з якими купцями заключено, і скільки якого краму має бути на складі.

Не так то мені легко пішло обізнатися з усім, що мені треба було знати, щоб не їсти даром пана Ярославового хліба. Спочатку я замітав лише крамницю й контору, чистив аптекарську посуду. Потім казали мені ходити до складу помагати при вантаженні краму. Щойно коли я привчився більше, що слава Богу, щораз легше мені приходило, то став уже розуміти вагу і добре пізнав, що то є ґданська, а що вроцлавська, що норимберська вага, що таке лашт, що камінь, що квінтал, що безмін, що турецька ока, що шифунт, що гривна. А всі ті різні ваги вживано у львівських торгівлях, бо тут торгує і німець, і італієць і англієць і турчин, а кожен по своєму важить і по своєму платить: той угорськими червоними, той венецькими цекінами, той аспрами, той п'ястрами, той золотими, той левками і так далі без кінця, що тобі, чоловіче, добре треба, накивати головою, заки те все на рівну монету перерахуєш. Потім я вже і в крамниці помагав і ціну товарів затямив, як котрий платиться. Сам також умів я, що треба було продати і як записати; до того поміг мені не стільки пан Ілля, бо ніколи не мав часу, що Красовський. Він бувало у ванькирику до пізної ночі сидить зі мною, вчить мене вправно писати й рахувати.