![Магам можна все [Магам можно всё - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/7/7/magam-mozhna-vse-magam-mozhno-vsyo-uk-download.jpg)
Магам можна все [Магам можно всё - uk]
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4476-1
- Переводчик: Яків Житін
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Магам можна все [Магам можно всё - uk]». Краткое содержание книги:
Я настільки здивувався кожум’ячиним уподобанням — спокусився ж на таку потвору! — що навіть не опирався, коли він затиснув мене — тобто мою личину — у темний кут якогось підворіття.
— Ти, той… — Голос його потоншав і романтично задрижав. — Красуне, я сьогодні заробив, хоч, до трактиру підемо?
Сморід від нього йшов несказанний. Усе ще думаючи обійтись без різких жестів, я вичавив з горлянки соромливе «хи-хи».
— Голубе, — сказав я верескливим риб’ячим голосом. — Ішов би ти в своїх справах. Мені з тобою бавитись нема коли, коханець-бо мій, коваль, мабуть, заждався…
Я забув, що моїй личині було років сорок на вигляд. Такій не до коханця спішити — онуків няньчити; п’яний кожум’яка чи то не зрозумів, чи то сприйняв мої слова за кокетування.
— Пташко… куди спішиш… куди летиш…
І шкарубка долоня сміливо полізла моїй личині під поділ.
— Гей, гей! — я стряхнув його руку. — Я варту гукну!
Чинбар образився:
— Я, той… Сама завела, а тепер верещати?!
І він притиснув мене до цегляної стіни — ваги в ньому було, як в однорічному бичкові.
Треба було, певно, знайти кращий вихід, але я втомився. Поспішно, майже квапливо — нерви, нерви! — я повернувся в свою звичайну подобу, і кожум’ячина рука, яка щойно шаруділа під подолом товстунки, знайшла зовсім не те, що сподівалася знайти.
— Е-е-е…
На секунду мені навіть стало шкода його.
— Е-е-е… — він уже хрипів. Напевно, друзі не раз попереджали його, що багато пити — шкідливо. Що рано чи пізно до всякої питущої людини приходить гола мишка на зелених лапках і, печально підморгуючи, каже: все. Напевно, в цю секунду кожум’яка був певен, що напився вже до голої мишки; безглуздий погляд його бігав по моєму одязі, по обличчю, що за хвилю перед тим було лицем товстухи. Розумові процеси кожум’яки виявились такими слабкими, що мені довелося для заохочення дати йому кулаком під ребра.
За мить провулок був пустий.
«…Я, каже, тепер призначена магиня, і дзуськи вам усім. Поїду до міста, своє діло відкрию, грошей зароблю й буду на старість вас утримувати. Сунула за пояс палку свою чарівну і щезла, он як.
За місяць звісточка приходить: улаштувалась! І ще як улаштувалась, хай вам всячина! У справжній магічній конторі, у мага другого ступеня, та не дівчинкою на побігеньках — повноправною помічницею, хазяїн сказав, скоро візьме до паю… І хвалив дуже за талант та за вміння магічні.
Спершу ми відмовчувались, а потім і самі листа з оказією пустили, не втримались… як контора хоч називається? Що робить, що за ремесло?
Бюро знахідок, відповідає. Хто що коли загубить — до панів магів іде, і панове маги відшукують. Сама, каже, вже два гаманці знайшла (підчищених, щоправда), козу знайшла, кота й гудзик із діамантом.
Ох, думаємо, може, й справді? Ясна річ, що діло пусте — котів шукати, але коли подобається їй, коли задоволена, і гроші якісь, і до паю візьме…
А ще за два місяці — лихо. Контора виявилась не проста; контора з подвійним дном виявилась, про людське око котів шукали, а насправді підозрілі діла поробляли — з чужими тінями та з умертвляннями на замовлення, на відстані, це коли ввечері спати лягаєш, а на ранок уже мертвяк, тому що хтось твою тінь виманив та на мідний гачечок намотав… Накрили контору. Хазяїн — тікати… упіймай-но його, він маг другого ступеня! А наша дурочка наївна лишилась. Хто відповість? Вона. До в’язниці… А вона тих тіней навіть і не бачила! Вона уявлення не має, як це — на мідний гачечок! Допитувач, який її допитував, каже: видно, що дівка ваша ні при чому, але сидіти буде, поки ТОГО не впіймають… А як ти впіймаєш його?!
І сидить, красуня, півроку вже. Королю прохання написала, та відповіді поки не видно. Одне добре: у в’язниці в них чисто, тарганів нема, постіль м’яка, годують стерпно, видно, жаліють її, дурепу… І начеб вартового одного вподобала. Воно й зрозуміло: як чарівну палку забрали, так і дівочі почуття виявились. Що буде з нею? Упіймають ТОГО чи не впіймають? Кохає її вартовий — чи так, жаліє? Відповість король на прохання, помилує — чи до старості в тюрмі замкне?
Не знати…»
Центр міста потопав у непевному світлі ліхтарів. Тут ще працювали шинки, походжав патруль, скрипіла карусель, і спідниці дівчат, що крутились на ній, літали, наче підхоплена вітром морська піна. Ринок зачинявся, весь час доводилось ухилятися від величезних торбег на двоколісних тачках. На спеціальній тумбі праворуч від входу стояв хлопчик років дванадцяти й дзвінким, але трохи охриплим голосом викрикував платні оголошення: