Магам можна все [Магам можно всё - uk]

Серпанок над фасадом «Відважного ховраха» протримався майже годину. Місто плавало в теплому сутінку; не дожидаючись, поки моє маскування спаде, я знову став товстою негарною жінкою, поклав ключі від номера в кишеню фартуха і спустився до холу. Хазяйська дочка, що чергувала за конторкою, витріщила на мене круглі голубі очиська; я не втримався й показав їй язика.

— …Пані, ви не підкажете, як знайти готель «Відважний ховрах»?

Запитував юнак років сімнадцяти, худий, добре одягнений і дуже нещасний на вигляд.

— Навіщо вам? — спитав я. Голос у моєї личини виявився верескливий і нагадував чомусь про дохлу рибу.

— Мені треба… — він затнувся. Подивився на мене, тобто на товсту некрасиву личину, спідлоба: — А… вам що до того?

— Нема тут ніякого ховраха, — сказав(ла) я сварливо. — Був, та загув.

Юнак пішов геть; очевидно, він не повірив поганій жінці, на яку я перетворився, і намірявся далі шукати.

Не можу сказати, що в ту мить мені було шкода його. За один день переді мною пройшло стільки драм і трагедій, що на співчуття ніжному юнакові не лишилося сил. І хто знає, кому й за що він зібрався мститися. Може, у нього собаку вбили. Або дівчину звели…

Я йшов по вулиці важкою ходою пралі. Брудний поділ хилитався над самою бруківкою, переможно грюкотали дерев’яні черевики. І що за збочена фантазія примусила мене вибрати саме цю, надзвичайно бридку личину?

Ейфорія — радість раптового призу, гімн упалого з неба всевладдя — закономірно змінилася тупою втомою і мало не зажурою. Я дивився, як порпається в купі сміття сліпучо-білий, з аристократичними манерами кіт. Як він зграбно піддіває чистою лапою то оселедцевий скелет, то обривок картопляної лушпайки; погано, думав я. По-перше, покарати можна тільки одного злодія, тим часом як злодіїв у світі — греблю гати. А по-друге — ну що за низька людська порода, що за підле бажання покарати ворога чужими руками, викупити справедливість, замість того щоб самому допомогти їй перемогти…

Я навмисне дратував себе. Мені дуже хотілось побачити в сьогоднішніх візитерах користолюбних, обачливих крамарів.

От якби в усіх їхніх лихах винною була одна людина, роздумував я похмуро. От якби… Як там казав старичок-кульбабка? «Чим справедливішою буде ваша Кара, чим могутнішим покараний і чим більше злочинств він має за плечима…»

— Гей, бабо, клепки нема?!

Те, що я спочатку сприйняв за стіну, просто в мене на шляху, виявилося всього-на-всього п’яним ремісником, судячи із запаху, кожум’якою.

— Гей, бабо? Битися? Ти чого це? Га? — Тон його зі здивованого все швидше перетікав у грайливий.