Мисливці на снігу. Вірші і поеми
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-235-0
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Мисливці на снігу. Вірші і поеми». Краткое содержание книги:
В книзі Костянтина Москальця «Мисливці на снігу» найповніше представлена поетична творчість одного із знакових поетів покоління вісімдесятників, автора відомих пісень «Вона», «Треба встати і вийти», «Армія Світла» та ін.
Перейти на страницу:
1979
* * *
вона танцює зараз на терасі
вона танцює кольоровий танок
— любити її любити опівночі — кажеш про себе
про хмари липневі
заходиш у них по груди заходиш у літо
шматочки його відразу ж торкаються очей і волосся
дивишся крізь них на сонце — бджоли яблука дощ
а танок триває вона танцює хоч довкола темніє
вона танцює в саду вона танцює на твоїх долонях
і раптом
падає
підхоплюєш — любити тебе опівночі — кажеш
ідеш не дослухаючи аплодисментів і свисту з галерки
ідеш по квітах і помідорах що негарно пахнуть
несеш її — наче хмару наче сіно просто як бджолу —
і не повертаєшся
1979
Поема ріки
I
Лине полегкість човнами-пальцями
споминів у нас досить
музики теж
птахів із шелестячими блискавицями
в місячних дзьобиках
на деревах покинутих травами
теж
але нам не задосить нас
але втіхи замало й часу для втіхи
негідникам сонця з епохи мурах
сонцю й негідникам
не прийнятим травами
сонцю і нам
не прийнятим нами —
світлі дзвони світлих дощів
нездійсненність богів а тому і нас
шепочуть
роздягаючи бажання піднятись до флюґерів
і водночас опуститися на стіни
абсолютної метафоричності —
пройти крізь стіни
(дощу)
закликає нас дзвоніння скрапуюче
нездійсненність болю а тому і нас
а отже і музики —
бо нам не задосить пальців
бо нам очей не задосить
бо нам не задосить нас
і болю нашого
хай навіть нездійсненного
небажаного
II
ми не маємо дому — але маємо руки
і нас
і до того ж кохану що освітлює плач
та повторення крил у нащадках
і тоді проростають питання дзвінких атавізмів
вибору поміж нами та крилами
ми гукаєм — обирайте останніх —
ми не маємо дому —
але маємо спомини
хіба цього не задосить
(щоночі топитись в долонях твоїх
і випливати на берег) —
з мушлею для тебе
з правом на ще одну спробу
з правом на спогади і на ключ
до неіснуючого дому
до сухої землі
що раптом проросте словами власними
незрозумілими для всіх окрім тебе
для тебе окрім усіх
бо ви неподільні
бо ви неподільні
і безсилля твоє — також їхнє безсилля:
перед втіхою
перед мурахами
перед яблуками
III
в основу дому покладемо рибу
цвіркуна
зозулю
зимовими вечорами вони нам
нагадуватимуть про літо
до того ж цвіркун гратиме
риба співатиме
а зозуля рахуватиме
скільки всім нам залишилося жити
IV
раніше ключ лежав тут
зараз його нема
заходимо з іншого боку
шукаємо — і нема
лежить кілька соснових голок
кілька соснових шишок
V
стоїш на хмарі
заклично махаєш рукою траві
людям звірям
Марія
Марія води і сну
Марія пахощів та землі
Марія тебе
але вітер подихів їхніх і поглядів
далі жене хмару
махаєш рукою прощально
VI
вийти в темінь нічного літнього грому
торкнутися першої росини
на його шорсткій щоці
— тату — мовити — тату
VII
запах ріки
запах слідів пташиних на березі
кохана —
одне і те ж саме
стверджую ввечері після купання
темний корінь на дні ріки
перший жовтий листочок на плесі
і я —
одне і те ж саме
стверджуємо ми
Перейти на страницу: