Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Маски тріпотіли червоними повіками, кольорові губи нашіптували щось безгучне; я вже знав, що наближається мить, коли напруга таїни досягне зеніту, й тоді набухле небо завіси справді трісне, звіється догори — і проявляться речі нечувані та сяйливі.

Однак мені не дано було дочекатися того моменту, позаяк батько саме почав виявляти певні ознаки занепокоєння — він хапався за кишені і врешті заявив, що забув портмоне із грошима та важливими документами.

Після короткої наради з матір’ю, в якій Аделину чесність було піддано квапливо-узагальненій оцінці, мені запропонували вирушити на пошуки портмоне додому. На думку матері, до початку вистави лишалося ще досить часу, і з моєю прудкістю можна було повернутися цілком своєчасно.

Я вийшов у зимову ніч, кольорову від небесної ілюмінації. Це була одна з тих ясних ночей, коли зоряний небозвід настільки просторий і розгалужений, що вже аж ніби розпадається, розламується і ділиться на лабіринти окремих небес, достатніх, щоб забезпечити собою цілий місяць зимових ночей, а також накрити своїми срібними й мальованими абажурами всі нічні явища, пригоди, авантюри і карнавали.

Непростимою легковажністю є такої ночі посилати малого хлопця з важливою та пильною місією, адже в її напівосвітленні вулиці збільшуються, переплутуються і міняються між собою місцями. У надрах міста відкриваються, так би мовити, подвоєні вулиці, вулиці-двійниці, фальшиві й оманливі. Зачаровано-схиблена уява витворює примарні міські мапи, начебто здавна відомі, що на них оті вулиці мають своє місце й назву, а ніч у своїй невичерпній плодючості не знаходить собі кращих занять, ніж вигадувати все нові конфігурації. Ці спокуси зимових ночей зазвичай починаються невинною забаганкою трохи скоротити свій шлях і скористатися незвичним, але швидшим варіантом. З’являються звабливі комбінації перетину звивистої мандрівки якимось іще не випробуваним маршрутом. Але того разу все почалось інакше.

Пройшовши лише кілька кроків, я зауважив, що не маю на собі пальта. Хотів повернутись, однак за мить це вже здалося мені непотрібною втратою часу, оскільки ніч аж ніяк не була холодною, навпаки — потятою жилками дивного тепла, подихами якоїсь несправжньої весни. Сніг поскручувався білими баранцями, невинним і ніжним руном, що пахло фіалками. У таких же баранцях розчинилося небо, на якому двоївся і троївся місяць, демонструючи тим помноженням усі свої фази та позиції.

Небо того разу оголювало свою внутрішню конструкцію немов у багатьох анатомічних препаратах, що показували спіралі та шари світла, розтини зеленуватих брил ночі, плазму космосу, тканину нічних марив.