Долина Єдиної Дороги
- Автор: Микітчак Тарас Ігорович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1535-00-7
- Жанр: Эпическое фэнтези
Электронная книга - «Долина Єдиної Дороги». Краткое содержание книги:
Перша книга нового світу, в якому кожен читач знайде своє місце.
Коли Чисторос із дядьком Гороломом нарешті вибралися до дуба, на лаві під різьбленим листям уже сиділи брати Верескові, Яблучна Горпа з дочкою та її сестра Ожинна Горпа, що жила по сусідству з Болітниками. Праводверник, лускаючи гарбузове насіння, сперечався з іншими про фортецю й новий лад у долині.
— Морфід — то велике благо для нашого народу. Він приніс нам правду. Готує нас до майбутнього, щоб ми не зустріли його як верхньодоріжани — беззахисними й уразливими! — говорив він.
— Але наші чоловіки тепер постійно на будівельних роботах. До зими мусимо готуватися самі, без чоловічої помочі! — перечила йому від імені всього жіноцтва Ожинна.
— Зате будемо мати прихисток, коли нагряне біда!
— Якщо переживемо зиму… Ще ніколи врожай не збирався так недоладно. Ми втратили багато збіжжя тільки через те, що тепер його нікому доглянути і вчасно зібрати!
— Зате вже майже заклали фундамент під фортецю, — вставив слово Лез Горолом.
— Маю надію, що колись ця загроза мине, і ми заживемо по-старому, але з новими знаннями і в добрих відносинах з іншими народами, — мовив Ліводверник, забираючи у брата жменю насіння.
— А я чув, що Морфід дуже зацікавився нашою легендою про Правду, яка живе за горами. Навіть загорівся бажанням її знайти. Багато чого доброго й нового робить цей чоловік! — Праводверник замріяно подивився в бік гір. Він знав, що ніколи не піде кудись зі своєї долини, бо вже старий, та й особливого бажання мандрувати не мав. Зате як цікаво буде послухати розповіді інших про такі мандрівки…
На Дорозі почувся тупіт. Усі повернули голови до Дороги й побачили, що до них біжить Ковадло Вересковий, син найкращого коваля Нижнього Доріжнього.
— Вони прийшли, прийшли! — кричав він на ходу.
Малодоріжани зірвались на ноги.
— Хто прийшов?! Дикуни? — сполотнів Праводверник.
— Ні, — Ковадло зупинився, перевів подих. — Загін Морфіда прийшов! Він кілька днів тому подав їм знак димом, і вони вийшли з лісу.
— І скільки їх? — з-під лоба глянув Ліводверник.
— Десять. Ні, вісім… Ні, п’ять… Я їх не рахував. Завтра на підвалинах фортеці Морфід знову говоритиме для всіх. Ото я й прибіг вас попередити. Тепер у нас є охоронці!
Ковадла всадили на лаву й налили старого доброго верескляку. Так просиділи аж до ночі, бо з’явилася важлива тема для розмов. Поговорити про це було вкрай важливо, бо за кілька днів надійде час записувати події в книгах родів. А це не абищо, а продовження історії, яка перейде до нащадків.
23
Їх було семеро — високі, кремезні, але худі й обдерті. Навіть після короткого нічного відпочинку вони виглядали гірше, ніж Морфід, коли Золотогрив привіз його у долину. Обвітрені, засмаглі майже до чорноти, з довгими патлами й бородаті. Усі — крім одного візитера. Серед них була жінка — у короткій спідничці з чорної лускатої шкіри і в такому ж нагруднику. Чорне-пречорне волосся заплетене у косу.
Разом ці люди виглядали наче справжня армія.
На зборах біля фортеці Морфід говорив мало. Спочатку представив кожного зі своїх людей. Такого ж високого як він сам, але значно худішого чоловіка з рубцем на лівій щоці звали Шрамов’ятом. Він був знахарем у їхньому загоні. Вирізнявся Шрамов’ят надзвичайно холодним поглядом. Будь-яка хвороба мала б утікати від такого погляду якнайдалі. Чоловік із алебардою на брудно-білому держаку звався Репинга, чоловік із заплетеним у дві коси волоссям — Чанко, чоловік із малюнком сонця на лобі — Ро, а два схожі один на одного коротуни з розкосими очима — Тайто й Тайбе. Жінку, яку всі доріжани відразу ж охрестили неймовірною красунею, звали Шіта. Найбільше вражав її одяг. Нічим не прикритий живіт і вузьке пасмо шкіри на грудях злегка шокували доріжан, але вони вирішили не звертати уваги на зухвалість такого одягу. Очевидно, ця жінка — теж воїн, а для воїна головне практичність.
— Через два дні я і троє моїх людей вирушаємо в похід у гори. Ми хочемо знайти Правду й запитати її поради. Для цього нам потрібно двадцять молодих і міцних доріжан. Бажано, щоб вони уміли готувати їсти й мало говорили. На завтра прошу добровольців бути тут до початку робіт. Все! — Морфід зістрибнув з кам’яного блоку й пішов зі своїм загоном в напрямку Доріжнього, де їм уже готували обід.
— От і починається твоє дослідження окраїнних земель! — буркнув Праводверник братові. — Може підеш на старості літ?
— Куди мені… Хоча початок досліджень я уявляв собі зовсім інакше.
Розділ 3. Снігова Права
24
Похід призначено на ранок. Заземельці на чолі з Морфідом готувалися до нього, мов до якоїсь вирішальної події в історії всього свого народу. Навіть будівництво фортеці, військова муштра і полювання за Розписом відійшли в тінь перед пошуками гірської Правди. Може, все буде так, як говорить Морфід, — вища сила, що є відбитком небесного Бога на землі, дасть їм знання, необхідні для миру і благоденства у всіх краях. Тоді від цього виграють не тільки кόти і каракόти, але й самі доріжани. У такому випадку нехай Бог благословить пошуки Правди!
Чисторос Болітник уявляв ці пошуки як кількаденну мандрівку, під час якої йому відкриється безліч нових земель та їхніх таємниць. За своє життя він не раз бував у горах, але ніколи не заходив у лабіринти долин і відлогів хребтів далі за кількагодинний перехід від Верхнього Доріжнього. І ось попереду найвеличніша, а може і найзнаменніша його подорож. Подорож, звісно, буде небезпечною, адже все нове таїть у собі небезпеку, а завтра новим стане все!
Морфід радо узяв хлопця в експедицію. Можливо, пам’ятав, кому має завдячувати своїм порятунком, а може просто симпатизував скромному й розумному юнакові. Так чи ні, але Морфід ставився до молодого Болітника як до приятеля, а той у міру своїх сил відповідав заземельцю взаємністю. Велич, знання, розум і неординарність Морфіда вабили хлопця, але надто часто в його думках поставала Рута в обіймах цього чужоземного красеня…
Сонце лишень перевалило на захід, а Болітники вже спакували й перевірили все, що Чисторос мав узяти з собою в гори, — одяг, зброю (короткий меч і лук, з якого хлопець уже вмів непогано стріляти), сушене м’ясо і фрукти, сухарі, пшеничну крупу, деякі лікарські трави на випадок хвороби чи поранення, флягу з водою, міцний мотуз і теплу ковдру, обшиту тонкою, добре вичиненою коров’ячою шкірою. Батьки не відраджували сина йти з Морфідом, але благали і навіть наказували бути обережним і дбати про себе. Найбільше остерігалися нападу зміїв на експедиційний загін, але заземельці запевнили всіх, що дадуть собі раду з цими потворами у випадку їх появи.
До хати зайшов Ліводверник і приніс щось у згортку. Даючи згорток Чисторосові, він пояснив:
— Це пояс із усіма найсильнішими засобами, які я знаю. На кожній його кишеньці вишита назва засобу. У крайній лівій кишеньці вже знайомий тобі порошок — це “Бодяга”. Щоправда, я поклав туди ще трохи кори дуба і шавлії. У наступній білій кишеньці — мастика, якою слід натирати рани. Вона складається з товчених листків подорожника, тисненого часнику й червоного сушеного хрону. Все це замішано на шкірному слизі чорної лісової жаби й називається “Чорножаб”. Далі йде коричнева кишенька, у ній — пляшечка й пакетик трав. У пляшечці настій зеленого м’якуша мозкового горіха, а в пакетику — полин, звіробій, ягоди ялівцю, товчене березове вугілля і ще багато чого. Це допоможе твоєму шлункові. Називається кишенька “Живостій”. А ось тут кишенька “Сон” — порошок цвіту срібної сон-трави, що росте в туманах навколо Півмісяцевого озера. Якщо сипнеш його у повітря — всім навколо захочеться спати, а коли додаси до напою на кінчику ножа, то сам спатимеш, як мертвий, у будь-яких умовах, а прокинешся бадьорим і відпочилим. У кишеньці “Вогонь” — суміш різних пекучих і пряних трав; сипнеш на вітер чи в полум’я — усі закашляються й заплачуть, а даси щіпку до будь-якої страви — буде вона тобі смакувати, наче приготована рідною мамою.